Молоко з медом
- Автор: Ягелло Иоанна
- Серия: Лінка #4
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Урбіно
- ISBN: 978-966-2647-55-6
- Переводчик: Божена Антоняк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Молоко з медом». Краткое содержание книги:
— Наприклад, з Оскаром? — запитала мама з тим своїм виразом обличчя який Лінку жахливо дратував. Але донька вирішила не коментувати. Звичайно, вони вчилися разом з Оскаром у школі, і сюди він прибігав. І це було так приємно… І навіть якось казав, що вони могли б разом десь вискочити…
— І, може, зовсім не заради математики, — додала мама.
— Мамо!
— Ну, що? Тобі ж він подобається. Та й не зайве піти на якесь побачення…
«Може, — подумала Лінка. — Може, і справді». І раптом щось відчула. Якусь несподівану радість. Вона піде кудись як звичайна дівчина! Хіба не чудово? Крім того, мала Єва нарешті заснула.
— Я йду спати, — сказала Лінка. — Завтра важкий день.
І вона вже зовсім не була сумною чи пригніченою. Анітрохи!
На мить майнула думка про те, що мама сказала про виш. Щоб не вступати після школи. Що більше не обіцяла її підтримувати. Але зараз їй було однаково. Не хотілося про це думати. Лише про те, що її на кілька годин відпустять із в’язниці.
Ранок, звичайно, видався нелегким. Лінка нагодувала Єву о шостій, одяглася й рушила із візочком на зупинку.
Як добре, що існують низькопідлогові автобуси! Навіть не доводиться нікого прохати допомогти. Лінка подумала, що дитина й необхідність їздити візком дуже змінюють сприйняття дійсності. Уся мапа Варшави в її думках зароїлася червоними плямами із застережним знаком оклику. Східці! Немає ліфта! Східці! Деякі місця з мапи просто зникли, бо зробилися недосяжними або дуже незручними.
Вийшла неподалік багатоповерхівки, де мешкала Рута й за хвилину вже натиснула кнопку домофона. Рута досі була в піжамі. «Добре їй, — подумала Лінка. — Не треба ніде бігти». Хоча вона й захоплювалася Рутою, бо та доглядала двох дітей одночасно.
— Як справи? — запитала Лінка.
— Норм. Трохи важко, але даю раду. А в тебе?
— Та я теж якось даю раду, але мене це вже геть виснажує. Не можу пригадати, коли я востаннє спала довше, ніж три години поспіль.
— Потім буде легше. От побачиш, — відповіла Рута.
— Ага, як рак на горі свисне. А випускні от-от. Що буде, якщо я засну на іспиті? — засміялася Лінка. — Я ще збігаю до туалету? Добре?
Рута кивнула головою.
Уже в туалеті Лінка почула плач однієї дитини. Бруно. Тоді другої. Єва. За мить плач Бруно затих, а от Єва продовжувала репетувати.
Повернувшись до кімнати, побачила, що Рута годує сина. Єва досі кричала у візочку, тож Лінка швиденько взяла її на руки й пригорнула. Загалом вона б уже мала йти, але можна ще малу погодувати. Якщо вона досі тут. І раптом їй сяйнула думка, що така ситуація, мабуть, повторюється незрідка.
— І часто вони отак одночасно плачуть?
— Ні… не дуже. Але буває. Трапляється, що плач одного будить інше. Нічого не вдієш, хтось у цій ситуації мусить почекати, — відповіла Рута. — Найчастіше я тоді підігріваю молоко, а за цей час годую Бруно, а тоді твою доню.
Раптом Лінка уявила собі цю картину. Як Бруно смокче груди, а Єва чекає й невтішно плаче. Як вона завжди в програші. Адже кожна мати насамперед займатиметься власною дитиною. Хіба ні?
— Ага, — пригадала собі Рута, коли Лінка вже стояла у дверях. — Наступного тижня ми йдемо до педіатра. У вівторок. І я не зможу її доглянути. А в середу сама йду до лікаря.
— А ти не можеш перенести, щоб це вийшло все в один день?
— Навряд, — відповіла Рута. — Ти ж знаєш, як у наших поліклініках із цим.
— Так. Нічого, у найгіршому випадку не піду до школи, — зітхнула Лінка. — Може, небо на землю не впаде.
Від Рути вийшла засмучена та з думкою, що тут щось не так. Вона й не уявляла собі, що дитина — це так важко. У кожного є своє життя, і чужа дитина в нього аж ніяк не вписується. Ніхто не подумав, що цей план і Рутина пропозиція насправді несуть у собі небезпеку. Її дитина завжди муситиме чекати в черзі на свою краплинку уваги. Що ж, мабуть, треба із цим щось робити. Та наразі Лінка раділа, що в суботу зможе вийти з дому. Як звичайна дівчина. Може, підуть десь удвох з Оскаром.
— А що це ти така… — Оскар завагався. — Сам не знаю. Наче й радієш чомусь, але не до кінця?
— Ну, так виглядають, коли дитина впродовж трьох годин плаче, а тоді на три години засинає, — усміхнулася Лінка. — А якщо серйозно, то… у мене є дві новини: погана й гарна. З якої почати?
— З поганої, — відповів той. — Я ж герой! Завжди волію спершу довідатися про якесь глобальне нещастя в цьому житті.
— Ну, це швидше моє нещастя. Треба щось придумати. Спроба возити малу до Рути виявилася невдалою. Розумієш, Рута не дуже дає собі раду. Коли плачуть обоє малих, то вона спершу займається своїм сином.