Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
Дубровський швидко поїхав — і ось наслідок. Навіть праві газети «Нойє пресе» і «Зальцбургер нахріхтен» не змогли обійти цієї справи, вони, правда, змальовували її зовсім з інших позицій, роблячи наголос на вбивстві бібліотекаря, але портрети також дали?
Комісар відклав газети і пішов до «мерседеса».
— Зараз вони будуть тут, — повідомив сержант, наче Бонне і сам не знав цього. Комісар хотів зробити йому зауваження, та роздумав, ще зовсім хлопчина, і все видається йому важливим, мало не першовідкриттям — стриманість прийде тільки з досвідом.
Червоний «фольксваген» зупинився у провулку за поштою. Петер Шульц не одразу вийшов із машини. Посидів трохи, але нікого не помітивши, пішов на пошту. Поблукав малолюдними кварталами і, лише зробивши великий гак, шмигонув у двері поруч із великим поштовим ящиком. Одержав телеграму, прочитав і порвав на дрібні шматочки, які непомітно кинув у кошик на папери. Вийшов з пошти, постояв на розі, озираючись, нарешті сів у «фольксваген» і почав петляти по місту, перевіряючи, чи не вчепився йому хтось у хвіст.
Бонне сміявся: все було передбачено, і Шульц міг їздити до останньої краплі бензину — з Блю-Альм лише три виїзди, і кожен з них контролює поліція.
Скоро Шульц заспокоївся і зупинився біля бензоколонки. Бонне взяв мікрофон.
— Увага! Усім постам бути напоготові! Мабуть, він виїде на автобан. «Форд»-сімнадцятий, їдьте вперед і чекайте на перехресті біля автобану.
Передбачення комісара справдилося: Шульц повернув на шосе, яке вело до автобану. Комісарів «мерседес» ішов за ним на відстані кілометра, Бонне. був упевнений, що Шульц поїде в гори, і здивувався, почувши раптом:
— Шеф, це «Форд»-сімнадцятий. Наш підопічний тримає курс на Відень. Іду за ним.
Комісар з хвилину розмірковував. Потім наказав:
— їдьте за Шульцом на відстані. Не будьте настирними, але й не випускайте з поля зору. Головне, не проґавте, коли він з'їжджатиме з автобану.
Невдовзі знову схвильований голос:
— Я — «Форд»-сімнадцятий. Підопічний з'їхав з автобану. Дорога на Якобсдорф. Іду за ним…
«Ось воно що! — зрозумів Бонне. — Фрау Вессель…»
«Мерседес» скотився з автобану, і комісар наказав поставити його на узбіччі. Викликав поліцейську машину:
— «Форд»-сімнадцятий, що з підопічним?
— Купається в озері.
— Чудово, не спускайте з нього очей.
Комісар наказав проїхати ще з кілометр і поставити «мерседес» у кущах поблизу дороги. Повернувся до Грейзля:
— Слухайте уважно, сержанте. Зараз ви завітаєте до готелю «Чорний дрізд». Пийте каву, пиво, коньяк — що хочете! — але не впивайтесь. Скоро там буде Шульц. Якщо вам удасться почути, про що він розмовлятиме з хазяйкою готелю, це буде просто чудово. А коли ні — не страшно. Важливо перевірити, чи зустрінеться Шульц з хазяйкою «Чорного дрозда».
Грейзлю не треба було наказувати вдруге. Вислизнув з машини і пішов стежкою уздовж шосе, наспівуючи веселу пісеньку. Навіть. похитувався трохи, такий собі робітник із Відня, що відклав трохи шилінгів і зараз прогулює їх, не думаючи про завтрашній день.
Шульц купався і загоряв на озері мало не годину. Потім одягнувся і, кинувши «фольксваген» на стоянці, рушив ледь помітною стежкою поміж кущами до «Чорного дрозда».
У «Форді»-сімнадцятому захвилювалися, та Бонне наказав агентам сидіти спокійно й чекати вказівок.
Грейзль з'явився червоний, спітнілий, дихав важко, певно, біг. Від нього смачно пахло пивом, і Бонне подумав, що й він не відмовився б від кухля.
Сержант зашепотів, наче тут їх могли підслухати:
— Вони розмовляли про щось, та я не міг почути… Шульц сів біля стойки і сказав їй усього кілька слів. Я підійшов, але вони замовкли. Шульц узяв кухоль і сів у кутку, вони більше ні про що не розмовляли, та хазяйка пішла, і її місце зайняла дівчина. Така вродлива блондинка.
— Розмарі, — здогадався комісар.
— Так, її звуть Розмарі. Я вийшов у вбиральню, — там є вікно на двір, — і побачив, що хазяйка виводить із боксу машину. Білий «фіат», СР двісті двадцять три — сорок чотири. Я одразу прибіг сюди…
— Ви добре зробили, Грейзль. Тепер сидіть і відпочивайте.
Бонне узяв мікрофон. Скомандував:
— «Форд»-сімнадцятий, продовжуйте стежити за підопічним. Певно, він вертатиметься в Альт-Аусзее… Де ви, «Форд»-вісімнадцятий? Будьте напоготові. Я йтиму за білим «фіатом» СР двісті двадцять три — сорок чотири… Займіть позицію при виїзді з якобсдорфської дороги на автобан. Візьмете «фіат» на себе, бо жінка, яка вестиме його, знає мене.