Пригоди Шерлока Холмса. Том IV

— Едіт, люба! Сподіваюся, нічого не сталося?

— Я не могла не приїхати по тебе. О, Джеку, як я злякалася! Як страшно зоставатися там на самоті!

— Містере Холмсе, це та молода леді, про яку я вам розповідав. Вона моя наречена.

— Ми вже й так здогадалися про це, хіба ні, Ватсоне? — усміхнено відповів Холмс. — Як я розумію, міс Пресбері, є якісь новини і ви хочете про них повідомити?

Наша гостя, жвава й мила дівчина, справжня англійка, також відповіла Холмсові усмішкою й сіла поряд із містером Беннетом.

— Коли я дізналася, що містера Беннета немає в готелі, то подумала, що знайду його у вас. Він, звичайно, сказав мені, що хоче спитати у вас поради. Містере Холмсе, благаю вас, скажіть, чи зможете ви якось допомогти моєму нещасному батькові?

— Сподіваюся, що так, міс Пресбері, хоч у цій справі ще багато чого таємничого. Може, щось з’ясується після того, як ми вислухаємо вас.

— Це було вчора вночі, містере Холмсе. Цілий день батько поводився якось дивно. Я певна, що часом він і сам не тямить, що робить. Живе, неначе вві сні. Учора саме так і було. Людина, з якою я живу, — це не мій батько. Зовні він не змінився, але насправді це вже не він.

— Розкажіть нам, що сталося.

— Я прокинулася серед ночі від несамовитого собачого гавкоту. Бідолашного Роя тепер держать на прив’язі біля стайні. Треба сказати, що на ніч я замикаю свою кімнату, бо ось і Джек... тобто містер Беннет може підтвердити, що всі ми живемо в очікуванні якоїсь небезпеки. Моя кімната на третьому поверсі. Цієї ночі штору на моєму вікні було піднято, а надворі яскраво світив місяць. Я лежала й дивилася на світлий квадрат вікна, слухаючи, як захлинається від гавкоту собака, й раптом аж уся стрепенулася, побачивши перед собою батькове обличчя. Містере Холмсе, я мало не вмерла з подиву й страху. Так, то було його обличчя, що притулилося до шибки: він підняв руку, немовби хотів розбити вікно. Якби він це зробив, я збожеволіла б. Ні, то не було марення, містере Холмсе. Не обманюйте самі себе. Десь із півхвилини я лежала, не годна й поворухнутись, і дивилася на це обличчя. Потім воно зникло, і я ніяк не могла змусити себе підвестися з ліжка й поглянути, куди воно поділося. Так я й пролежала аж до ранку, тремтячи, немов у лихоманці. За сніданком батько був різкий і сердитий, але жодним словом не обмовився про нічну пригоду. Я теж. Я лише вигадала привід, щоб поїхати до міста, і ось я тут.

Холмс явно здивувався, вислухавши розповідь міс Пресбері.

— Люба леді, ви сказали, що ваша кімната на третьому поверсі. Чи є в садку довга драбина?

— Ні, містере Холмсе, і це найдивовижніше. До вікна ніяк без драбини не дістатися, але все-таки він добрався туди.