Лагідний янгол смерті
- Автор: Курков Андрей Юрьевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-133-2
- Переводчик: Віта Левицька
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Лагідний янгол смерті». Краткое содержание книги:
Починалася зима. Ми з Гулею дивилися із вікна на білі пластівці снігу, які повільно летіли до землі. На підвіконні, втупившись поглядом у скло, нерухомим опудалом стояв хамелеон.
— Азра, — промовив я, дивлячись на нього і пригадуючи другу ніч біля могили дервіша, коли ми ховали майора Науменка.
— Що? — запитала Гуля.
— Азра, лагідний янгол смерті... Аман розповідав мені цю легенду...
— Азра, — задумливо повторила Гуля. — Так хотіла мене назвати мати. Батько був проти. Йому подобалося ім'я Гуля.
Я замислився. Пригадав ті сліди на піску.
А Гуля знову говорила, що хоче піти працювати. Я слухав її, мовчки кивав. І думав про те, що краще б нам до початку весни бути нероздільно разом і вдень, і вночі. Виходити інколи на вулицю, щоб послухати, як рипить під ногами сніг, і повертатися до затишного дому. Розмовляти ночами, натомившись від кохання. І мріяти вголос, мріяти про що завгодно.
Мене тривожило передчуття, що хтось або щось перерве спокій нашої зими. Що обставини виявляться сильнішими за почуття. Що я проклинатиму свою цікавість і при цьому платитиму, платитиму, платитиму за рахунками, які виставить мені життя.
Я обійняв Гулю, пригорнув її до себе. Спробував примусити себе ні про що не думати, а тільки дивитися на сніг. Безупинно і не моргаючи, як хамелеон.
Вийшло.
Епілог
За кілька днів я гортав рукопис Гершовича. За вікном і далі падав сніг.
Гуля була на кухні — варила казахський суп.
Хамелеончик облюбував підвіконня і тепер нерухомо лежав на маленькій подушці, зшитій Гулею спеціально для нього з моєї старої фланелевої сорочки.
Мій погляд затримався на сторінці зі щоденниковим записом. Вгорі стояла дата: "21 червня 1969 року".
"Шукаєш духовне, — знаходиш матеріальне, — читав я. — Шукаєш матеріальне — знаходиш або смерть, або нічого. Говорив про це сьогодні з Наумом. Пили каву в "акваріумі". Він тільки підсміювався. У нього хороший настрій — присвоїли капітана ГБ. Як же він тепер буде розриватися між своїм старим захопленням філософією і новою оперативною реальністю?"
"Коло замкнулося, — подумав я, озирнувшись на нерухомо лежачого хамелеона. — Гершович дружив із капітаном Науменком, я познайомився з покійним майором Науменком... Теж із подачі покійного Гершовича. Один покійник познайомив мене з іншим..."
За вікном падав сніг. Настрій мій був уже глибоко зимовим. Я пригадав про ту частину тіла майора, яку забрав із собою полковник Тараненко. Забрав, щоб відвезти на батьківщину. Цікаво: вже поховали ту частину тіла? Спалили в крематорії? Чи був почесний караул і належні при офіцерському похороні вистріли в небо? Чи був присутній при цьому брат небіжчика, Олег Борисович? Чи пахло на похороні корицею?
Я раптом усвідомив, що зобов'язаний Гершовичу не тільки знайомством з іншими покійними. Зобов'язаний і зустріччю з Гулею, з Петром і його батьками, з Галею та багатьма іншими. Небіжчик Гершович примудрився познайомити мене з купою людей. При цьому сам він був, здається, людиною досить самотньою. Іржавий хрест на його могилі, потривожений мною, виказував відсутність близьких та родичів.
Моя вдячність Гершовичу, висловлена подумки, поступово перетворилася на жалість до нього, до його смерті. Пригадалася могила дервіша на Мангишлаку, білий кам'яний стовпчик із прив'язаною вгорі смужкою зеленої тканини. Пригадалася і друга зелена смужка, прив’язана там само Аманом на згадку про похованого поруч майора.
Тепер мені думалось, що й майор був у чомусь дервішем. І Слава Гершович теж. Обидва вони щось шукали, й обидва, здавалося, не знайшли. Чи знайшов я те, що шукав? Ні, я знайшов зовсім інше. Я знайшов Гулю і був цьому радий. Був щасливий.
За кілька днів ми з Гулею поїхали на Пущанський цвинтар. Поклали на вкриту снігом могилу Гершовича букет гвоздик. Я зав’язав на верхівці іржавого похиленого хреста смужку темно-зеленого оксамиту.