Лагідний янгол смерті
- Автор: Курков Андрей Юрьевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-133-2
- Переводчик: Віта Левицька
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Лагідний янгол смерті». Краткое содержание книги:
Я передав щойно прочитану записку Гулі. У кімнаті було незвично тихо. Я наповнив наші з Петром чарки горілкою.
— Ти знаєш, скільки це варте? — кивнув я на скриньку.
— Либонь, воно щось-таки варте, але для української культури це нічого не дає... — і він знизав плечима. Обличчя його виказувало глибоке розчарування. — Великий український поет пише любовні записочки російською мовою...
— Великий український поет написав і кілька повістей по-російському, — сказав я. — Від цього він не став менш великим. Це просто показує, що він належить двом культурам.
— Те, що належить двом, не належить нікому, — Петро несподівано перейшов на російську. — Знаєш, два українські письменники купили будинок у складчину в Кончі-Озерній. Тепер вони не пишуть, а судяться, з'ясовують, кому все ж таки належить цей будинок... Якщо ніхто до цього часу не додумався перекласти його повісті українською, то до цих записок ні в кого точно інтересу не виникне.
— То що ти пропонуєш тоді з цим робити? — я кивнув на скриньку та записки, що лежали поруч.
— Не знаю, — сказав він і зітхнув.
— Давайте чай пити, — Гуля вирішила відірвати нас від неприємної розмови, і їй це вдалося.
Ми сиділи й пили трошки вистиглий чай. Їли заварні тістечка з маленької приватної пекарні, що відкрилася за час моєї відсутності через два будинки від мого.
— Ти можеш продати все це на аукціоні, — сказав я Петру, коли настрій мій поліпшився. — Тобі ж, напевно, потрібні гроші?
— Та-ак, — протягнув він задумливо. — Нам потрібні гроші... Мене висувають кандидатом у депутати.
— Правда? — здивувався я. — Чого ж ти з цього не почав? За це і випити не гріх!
Ми налили жінкам вина, а собі знову горілки.
— Перемоги! — побажав я Петру.
— Може, і справді продати на аукціоні? — знову він повернувся до рідної української мови. — Але ж мені не слід так світитися, це може декому не сподобатись.
Він запитально подивився на мене.
— Може, ти продаси? — запитав він. — Я тобі відсотки віддам.
— Спробую, — пообіцяв я.
Я ще не уявляв собі, як і де шукати такий аукціон. Але, як то кажуть, ніхто мене за язик не тягнув. Ні першого разу, коли я підкинув Петру цю ідею, ні другого — коли пообіцяв спробувати її втілити.
— Стривай, тут тобі ще дещо передали, — Петро знову взяв до рук свою торбу. Витягнув звідти папку з паперами Гершовича, потім коробку з-під взуття. — Від полковника. Якийсь пан у цивільному приходив. Казав, що його Тараненко прислав.
Поклавши папку Гершовича на край столу, я зняв із коробки кришку і побачив усередині хамелеончика. Він, задерши свою потворну мордочку, подивився на мене.
— Гулю, — покликав я.
Вона підійшла. Ми ошелешено дивилися на хамелеона.
— Як він до нього потрапив? — здивувався я.
— А мені як знати?! — Петро знизав плечима.
На прощання ми обійнялися і домовилися регулярно дзвонити одне одному. Як це не дивно, про пісок за столом ніхто не згадав. Я замислився про це тільки тоді, коли ми з Гулею залишися в помешканні самі. Може, Петра попросили навіть зі мною не обговорювати цю тему? Якщо так, то виходило, що в нас обох було що приховувати одному від одного, і воднораз ми могли цілком щиро почуватися друзями.
Уночі мене розбудив несподівано обірваний телефонний дзвінок. Я підійшов у темряві до столу, прислухався до тиші квартири і почув якесь шурхотіння за дверима до суміжної кімнати. Пройшов туди і побачив у місячному сяйві, що падало на письмовий стіл із вікна, як із факсу виповзає довгий білий язик паперу. Коли він виповз, я увімкнув світло і нахилився над столом.
У факсі, відправленому директору благодійного фонду "Корсар" Сотникову Миколі Івановичу, містилося прохання відвантажити Макарівському дитячому будинку три ящики фінського дитячого харчування. Повідомлялося, що за ними приїде завтра з оформленою заявкою такий собі Лумінеску Петро Борисович. Схоже, моя директорська робота вже починалася. Єдине, чого не хотілося, то це знати про вміст цих ящиків. Мені було абсолютно все одно: прострочене там дитяче харчування чи не прострочене, чи взагалі не дитяче й не харчування! Мені на це було наплювати. Хай пливе повз мене, хай за ним приїжджають, хай його забирають... Якби тільки моє головне життя, життя з Гулею, йшло гладенько та щасливо.
78
Два місця потому, ближче до першого, трошки запізнілого снігу, я пригадав ці свої думки і зрозумів, що не мав рації. До цього часу скринька Тараса Григоровича із записками вже здійснила закручений шлях на аукціон до Санкт-Петербурга та назад до Києва як подарунок багатого українця із Тюмені своїй історичній батьківщині. Про цей подарунок навіть написали в газетах. Отримані шість тисяч доларів я цілком віддав Петру — його суперником на виборах був якийсь бізнесмен із необмеженими фінансами. Переміг Петро. Коли він після перемоги заходив до нас ненадовго з пляшкою хорошого коньяку, я помітив, що він підкоротив свої вуса. Тоді ж він розповів мені про свою нещодавню зустріч із полковником Тараненком. За словами Тараненка частина піску була перевезена для експерименту в Крим. У чому полягала суть цього експерименту, можна було тільки здогадуватися.