Повернутися дощем
- Автор: Талан Светлана
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1474-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Повернутися дощем». Краткое содержание книги:
Безсонна ніч далася взнаки. Вдень Настя вперше відчула фізичну втому. Відро здавалося занадто важким, тому вона набирала по піввідра води, але швабра з ганчіркою їй здавалися не легшими. Коли вона стала на стілець, щоб протерти вікна, у голові зненацька запаморочилося і вона впала. Ойкаючи, підвелася й озирнулася — на неї дивився ополченець.
— Тобі зле? — спитав він.
— Ні, все добре, — відповіла Настя.
— Ти бліда, як крейда.
— Нічого, минеться.
— Я попрошу керівництво дати тобі один день для відпочинку.
Настя хотіла заперечити, боячись, що ополченці можуть відмовитися від обміну, але їй насправді був потрібен відпочинок, бо невідомо що далі.
— Буду вам вдячна, — сказала на те Настя.
Охоронець стримав своє слово, і наступного дня її не погнали на роботу. Настя простелила матрац на ліжку і півдня проспала сном дитини. Прокинувшись, довго не могла зрозуміти, де вона, — їй наснилася домівка, коли вся сім’я сиділи за столом у маленькій і тісній кухоньці. Діти із апетитом їли пюре і смажену рибу, а Настя їх питала: «Кому добавки?» Іванка з розчервонілими щічками хитро поглядала на братика. Коли Геник сказав: «Мені ще шматочок рибки!», Іванка повторила за ним: «І мені ще шматочок рибки!» Вона дивилася, як її діти наминають за обидві щоки і почувалася щасливою. Коли прокинулася, то її довго не покидало відчуття того непомітного щоденного щастя, коли поруч — рідні люди, неквапливі розмови і жодного натяку на важкі випробування майбутнім…
Геннадій струсив із себе землю, спробував поворушитися, але нестерпний біль пронизав усе тіло. У голові гуло, мов над ним пролітали реактивні літаки і своїм потужним ревом розривали мізки, вуха заклало, і все навколо хиталося, мов при землетрусі. Геннадій не одразу зрозумів, що трапилося. Він бачив над собою синю безодню неба, але гул заважав зосередитися. Він заплющив очі — гул почав поступово віддалятися. Геннадій відкрив очі, і засліпило сонячне світло. Що то гойдається, намагаючись увірватися в небо? Здається, то верхівки дерев. Вони простягають свої руки вгору і заколисують. Нестерпно хочеться провалитися в міцний сон. Втома сильніша за біль, за гул у голові, за спрагу. Якщо не ворушитися, то біль стає тупим і приглушеним. Коли заснути, то не пектиме тіло болем, не хотітиметься пити, не дошкулятиме неприємне гудіння. Геник відчув, що сон охоплює його своїми міцними обіймами, але лежати незручно: щось давить у спину. Він знову розплющився, і над ним захиталося таке зелене гілля… «Зеленка!» — мов струмом пронизала думка.
Геник спробував підвести голову — вона важка, мов чавун, але вже спроможна думати. Безмежне зоране поле, яке треба будь-що здолати. Поле — як життя, з перешкодами, які не під силу змученому тілу. «Зеленка» як міраж для подорожнього в пустелі, коли бажане бачиш, але досягти не можеш. Ні, то не міраж, то справжня лісосмуга поруч.
— Давай, Малий! Ще трішки! — шепочуть порепані губи.
Побратим десь поруч, і Геник усвідомлює, що він відповідальний за його життя.
— Малий! Ти де?
Генику здалося, що він голосно крикнув, але з вуст зірвалося лише хрипіння. Він підвівся і побачив, як з пошматованої правої ноги юшить кров. Рани майже не видно, але нестерпний біль розростається по тілу саме звідти.
— Малий! — гукає він.
Навколо лише дерева пнуться до неба, тихо шелестять зелені верхівки. Геннадій роззирнувся і побачив розірвані груди землі. Він дістав із кишені джгут, перетягнув ногу вище рани, хоча важко зрозуміти, де серед пошматованого одягу та плоті та рана. Потім згадав про шприц і зробив ін’єкцію, не відчувши проколу. Біль почав покидати тіло, і він спробував зіп’ястися на ноги. Неслухняна нога підвернулася, нагадавши про себе болем, і Геннадій упав. Лише зараз він помітив зламану кістку, яка стирчала з відкритої рани.