Таврований
- Автор: Ремени Ник
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Таврований». Краткое содержание книги:
Однак у 1937 році в числі інших військових (у першу чергу Блюхера) потрапив під жорна сталінських репресій, два роки просидів у Хабаровській в'язниці. Тільки стійкість, неймовірна мужність дозволили йому вийти з неї живим.
У роки війни очолив найуспішніше партизанське з'єднання, довів, що він не ворог народу. Однак все одно загинув від рук НКВД.
На протилежному боці столу сиділи на лавці їздовий комісара та представника штабу Яків Ілліч Мазуренко і політрук розвідроти Іван Федорович Ковальов.
Сиромолотний сів на стілець біля стінки.
Яків Григорович відкрив засідання. Тихим, слабким голосом він коротенько виклав суть справи. Про те, що представник штабу УШПР закликав Мазуренко і Ковальова фізично знищити комісара з’єднання, як ворога народу.
Першим піднявся Яків Ілліч. У нього ще не зійшли з обличчя синці, темніли кола навколо очей.
Їздовий повторив те, що говорив раніше Руднєву.
Вказуючи на Сиромолотного, він промовив:
— Він сказав: «Яків, що ви терпите цю наволоч, комісара Руднєва. Це ворог народу, його треба прибрати». Представник також говорив мені, що Ковпак хороша людина, а Руднєв поганий. Його треба було ще раніше знищити, коли сидів у в’язниці.
Панін прокашлявся, запитав їздового:
— А ви?
— Я з ним не погодився. Сказав, що Семена Васильовича все з’єднання знає. Тисячі людей. І ніхто поганого слова про нього не скаже. Який він ворог народу?! Після цього представник побив мене прикладом і викинув з тачанки.
— Що ви скажете з цього приводу? — Запитав Сиромолотного Панін.
Той встав, відповів самовпевнено:
— Нічого подібного не було.
Така відповідь викликав обурення у присутніх.
— Може, ви поясните, звідки взялися побої? — Запитав Коренєв.
Сиромолотний знизав плечима:
— Цього я не знаю.
— Немає у вас ні сорому, ні совісті, — похитав головою Олексій Ілліч.
Панін надав слово іншому свідку.
Встав Ковальов. Він повторив майже слово в слово те, що сказав про Руднєва їздовий. Тобто представник штабу назвав комісара ворогом народу і пропонував йому фізично знищити Семена Васильовича.
На зауваження Ковальова, що він так говорить тому, що п’яний, Сиромолотний заявив, що він не п’яний. Може повторити свою думку про Руднєва де завгодно.
Яків Григорович запитав представника штабу, як він ставиться до цієї інформації.
Сиромолотний заявив:
— Так, дійсно, таке було. Це викликано тим, що ми перед цим посварилися з Семеном Васильовичем. Він мене обізвав дурнем. Коли випили, все прорвалося.
Встав Коренєв. Його обличчя, здається, відображало білий колір бороди і білих вусів. Він не приховував свого обурення:
— Не чекав я від представника штабу такого. Це обурливо. Це негідно керівника такого рангу. Люди розлютовані. Вимагають розстрілу Сиромолотного. Тому я вважаю, що представник штабу заслуговує найсуворішого покарання.
Слідом за Коренєвим встав Павловський. Розгладив вуса. Сказав:
— Неприємна історія. Вона вже стала надбанням всього з’єднання. Люди обурюються. Нам треба вживати заходів, показати бійцям, що такі факти не залишимо безкарними.
У своєму виступі Семен Васильович постарався згладити конфлікт:
— У нас дійсно виникають сварки. Тому, напевно, під гарячу руку Іван Костянтинович здійснив зазначені вчинки. Він не хотів мені зробити нічого поганого. Прошу це врахувати при вирішенні питання.
— Ви наполягаєте на своїх заявах? — Запитав Панін у свідків.
Обидва відповіли ствердно. Вони залишалися при своїх думках. Не думали відмовлятися від своїх слів.
Бюро визнало поведінку Сиромолотного по відношенню до комісара групи партизанських загонів Сумської області Руднєва вкрай обурливою, негідною не тільки члена ЦК КП / б / У, але і рядового члена партії. Воно вважало за необхідне довести до ЦК КП (б) У про поведінку Сиромолотного і просило Центральний Комітет партії поставити до відома бюро Путивльського партизанського загону про вжиті заходи.
Руднєв боявся знову посваритися з «дурнем». Хоч у своєму виступі він спробував згладити конфлікт, але ненавидів Сиромолотного усіма фібрами душі. Він вискочив з хати.
Будь його воля, він зараз би позривав погони з заступника начальника Українського штабу партизанського руху. Відправив його в роту Феді Карпенка на виховання. Щоб рядовим поруч з хлопцями показав себе в бою.
На вулиці його чекали Базима і Гроздовський.
— Що там бюро? — Запитав Жора.
— Все нормально, — намагався заспокоїти друзів Руднєв.
— Хіба це нормально, коли підмовляють людей вбити комісара. Це ненормально. З цим треба щось робити, — обличчя Жори виражало серйозну заклопотаність.
— Заспокойся, Жора. Все вже залагодили.
— Тобі погрожують фізичним знищенням, а ти клопочеш за Сиромолотного. Ти не Ісус Христос. Це він, коли вдарили в праву щоку, міг дозволити собі підставити ліву, — вчив сусіда Базима.