Таврований
- Автор: Ремени Ник
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Таврований». Краткое содержание книги:
Однак у 1937 році в числі інших військових (у першу чергу Блюхера) потрапив під жорна сталінських репресій, два роки просидів у Хабаровській в'язниці. Тільки стійкість, неймовірна мужність дозволили йому вийти з неї живим.
У роки війни очолив найуспішніше партизанське з'єднання, довів, що він не ворог народу. Однак все одно загинув від рук НКВД.
У роки Великої Вітчизняної війни Хрущов був членом військових рад Південно-Західного напрямку, Південно-Західного, Сталінградського, Південного, Воронезького і Першого Українського фронтів.
Тимофій Амросієвич домовився про зустріч. Микита Сергійович прийняв його. Довго слухав розповіді про стан партизанського руху в Україні. Не став втручатися в ситуацію, надавши можливість Строкачу діяти, виходячи з конкретної обстановки.
Начальник УПШР вважав за доцільне відкликати свого представника у штаб.
Руднєв заступився за Сиромолотного, просив залишити його в з’єднанні, запевнив Строкача, що той приносить користь. Хоча в цей час вже готувалося засідання партбюро Путивльського загону, на якому мали розглянути заклики Івана Костянтиновича знищити ворога народу Руднєва.
Строкач продовжував викликати Ковпака і Сиромолотного в Москву. З притаманною йому м’якістю придумав для цього привід: Ковпак повинен доповісти про стан тилу.
У відповідь на виклик Ковпака в Москву Семен Васильович разом з командиром дали радіограму: «Виліт Ковпака вважаємо недоцільним. Про стан тилу може доповісти один Сиромолотний».
Сидор Артемович у своєму житті поміняв багато посад, потрапляв у різні ситуації. Він відчув, що вітер дме не в його сторону. Виклик до Москви може обернутися для нього лікуванням у госпіталі.
З Москви доходили чутки, що його хочуть звільнити. На його місце призначити Руднєва. Те, що комісар шукає усілякі причини проти свого висунення, здивувало Ковпака. «Семен не від світу цього, — думав Дід. — Начебто грамотний, здібний хлопець, але дивацтв хоч відбавляй». Він вітав старання комісара по збереженню його на посаді. Всіляко заохочував Руднєва, коли той домовлявся з УШПР, щоб його не викликали до Москви.
У бесіді віч-на-віч Руднєв сказав Ковпаку:
— Я здогадуюсь, звідки йдуть всі неприємності. Звідки вітер дме. Винен у всьому — наш язик. Ми забули, що партизанська вольниця пішла в минуле. Кожне наше слово передають в центр. Строкач знає, чим ми займаємося, що говоримо, чим дихаємо.
Сидір Артемович у цій ситуації став значно обережніше. Він все так же любив випити, не розлучався з батогом. Але на адресу керівництва в Москві виражався стриманіше. Йому ще хотілося покомандувати з’єднанням.
— Ми ж не проти керівництва, — зауважив він, — ми проти шкідників, які засіли в наркоматах.
Руднєв посидів трохи. Він думав, як правильніше сказати. Нарешті впевнено промовив:
— Якщо доживу до перемоги, все одно від свого наміру не відступлю. Я з них погони позриваю.
Для того, щоб згладити відносини між Ковпаком і Строкачем, Семен Васильович передав лист Тимофію Амросієвичу. Він писав: «Тов. Строкач, я знаю, що ми Вам часто псуємо нерви і кров своїми радіограмами, але я думаю, що Ви нас вибачите, так як Ви розумієте, що робимо це не з любові до цього мистецтва або з якої-небудь неприязні до Вас, а тому, що без толу і боєприпасів нам працювати не можна».
У відповіді Строкач писав: «Про взаємовідносини Сидора Артемовича та Українського штабу хочеться написати Вам пару товариських слів. Мені здається, що ці взаємини не цілком нормальні не тому, що Ковпак злий і недобрий чоловік, а тому, що натягнуте, злобне ставлення у Ковпака до Штабу хтось у загоні умисно підігріває, штучно створює його, що Ви, звичайно, добре самі знаєте, не так на користь справі, а на шкоду їй. Таких відносин з іншими загонами не було і немає…».
9
Відбулося позачергове засідання партбюро Путивльського партизанського загону. Його проводив секретар Яша Панін. Зібралися у великій кімнаті штабу, попередньо попросивши, щоб її покинули зайві люди. Засідання було закритим. Худий, хворобливий Яша, він же Яків Григорович, розстебнув поли потертого теплого піджака з великим коміром. Під ним виднілися широкі галіфе і гімнастерка. Сів у торці столу. Розклав документи.
Поруч з ним, на довгих лавках сіли члени партбюро сивий, як лунь, Олексій Ілліч Коренєв і Михайло Іванович Павловський. Михайло Іванович розгладив чорні будьоновські вуса. Почистив і сховав у кишеню люльку.
Семен Васильович зайняв пусте місце біля Коренєва.