Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9501-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Другий том «Від першого до другого ‘‘Мінська’’» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» висвітлює події з вересня 2014 року до 20 лютого 2015 року.
• За ніч на Дебальцівському напрямку, поблизу Чернухине і Міуса, бойовики двічі намагалися штурмувати позиції українських військ, але їхні атаки відбили.
Як повідомляє прес-центр АТО.
У районі Дебальцевського плацдарму українська артилерія завдала низку попереджувальних ударів по позиціях бойовиків, під Брянкою вогнем накрили російських військових.
Про це пишеорганізатор групи «Інформаційний спротив» і депутат Дмитро Тимчук у Фейсбук
• Речник АТО Андрій Лисенко заявляє, що сили АТО за добу знищили 190 бойовиків, систему «Буратіно» , гармати та авто бойовиків. Про це він повідомив на брифінгу в четвер.
«За попередньою інформацією, за добу українські військові знищили 190 бойовиків. Також за останні 3 дні сили АТО знищили важку вогнеметну систему «Буратіно», 4 гармати, 4 автомобілі та 18 бойових броньованих машин проросійських НЗФ», — сказав він.
6 лютого 2015 року
• Ірина Вовк. «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»
ОЛЕКСАНДР ОРЛЯК (06.09.1990 — 06.02.2015). 128 ОГПБр
На тліючому ОП «Станіслав» оборонятися було вже майже нічим: хлопці видлубували з ящиків останні набої. Але ворог ніяк не вгамовувався. Вибігти з укриття на долоню до бойовиків, аби добігти до намету з боєприпасами, ніхто не наважувався. І раптом Саша, викинувши недопалок під ноги, злегка пригасив його, і рвонув до намету зі словами: «Хлопці, я зараз». А побратими лиш перелякано кинули йому навздогін: ти що, здурів? Та він цього вже не чув. Вхопивши скільки зміг набоїв, Саша повертався до своїх, як раптом — удар у спину: влучив осколок снаряда. На пошматовану технікою промерзлу землю полилася липка кров. Молодий командир гармати не міг поворухнутися, тому побратими змайстрували з автоматних пасків линву, аби притягнути його до себе. Даремно — тіло Сашка не слухалося.
— Пораненого кинувся рятувати його тезка, також Олександр, — переповідає пані Леся спогади синових побратимів, які останніми силами рятували «Станіслав». — Цей хлопець, незважаючи на очевидну небезпеку, виповз із бліндажа, щоб забрати мого сина.
Хлопці хутко роздерли на ньому броника й поклали на ноші. Саша зізнавався, що рана болить, а після уколу адреналіну попросив пити. «Маєте зі мною мороку. Пробачте, я зробив усе, що зміг...»
Пані Леся дивилася у вікно…
— Знаєте, коли я дізналася про обставини останнього бою сина, то зрозуміла, що він свідомо йшов під обстріл — з бліндажа до намета; він біг за гранатами для побратимів. Йому вистрілили в спину, коли він уже повертався. Лютий, холодний лютий 2015-го забрав мого сина.
Ці рядки написала Сашкова мати, коли дізналася про синову загибель.
МИКОЛА КАРНАУХОВ («НЕЖУРИСЬ») (20.06.1965 — 06.02.2015). 57 ОМПБр
Це листопадовий вірш із «нуля» вояка «Нежурись» — Миколи Карнаухова із 57-ї бригади. Йому випало боронити Дебальцівський плацдарм. Вірш той — один із перших, які він надіслав своїй дружині Галині, у якому він відкрив усю свою душу, що опинилася на війні. А свято Михайла для нього було завжди особливим — це був «празник» у його рідному селі. Він зі самого ранку будив сина Миколу, Галину, а тоді їхав ще й за донькою Оксаною, і рушав до села. Це було сімейне свято Карнаухових, яке відбувалося за будь-якої погоди й обставин.
Але не цього 2014-го року: того дня Микола просто надіслав дружині цього вірша довжелезною смс. А Галина й досі береже його у своєму телефоні. Як і всі смски чоловіка: іноді вона їх перечитує, іноді відкриває якусь одну, заплющує очі й пригадує свого Миколу. А іноді плаче. Плаче, коли читає повідомлення про смерть його побратимів у тих смсках, плаче, коли перечитує його останнє повідомлення: «Йду на Дебальцеве. Не поминайте лихом».