Сутінки

— Немає ніяких варіантів, — прошипів Едвард.

— Я не покину Чарлі! — заверещала я. Він повністю проігнорував мене.

— Ми повинні відвезти її назад, — нарешті подав голос Еммет.

— Ні! — невблаганно відповів Едвард.

— Він ніщо проти нас, Едварде. Він не зможе її торкнутися.

— Він чекатиме. Еммет посміхнувся.

— Я теж умію чекати.

— Ти не бачив — ти не розумієш. Якщо він вийде на полювання, його не зупиниш. Нам доведеться його вбити.

Здається, Еммет не мав нічого проти такого розвитку подій.

— Варіант.

— А жінка! Вони разом. Якщо дійде до бійки, до них приєднається ватажок.

— Нас достатньо.

— Є ще один варіант, — тихо сказала Аліса.

Едвард оскаженіло повернувся до неї, голос його нагадував розлючене ревіння.

— Іншого — варіанту — немає!!!

Ми з Емметом отетеріло втупилися в нього, та Аліса, схоже, не здивувалася. Тиша затягнулася на довгу хвилину, Едвард з Алісою гралися у «хто кого передивиться». Я перервала їх.

— Хто-небудь хоче вислухати мій план?

— Ні! — загарчав Едвард. Аліса глипнула на нього, нарешті розсердившись.

— Послухайте! — благала я. — Ви відвозите мене назад…

— Ні! — перебив він. Я уважно глянула на нього і вела далі.

— Ви відвозите мене назад. Я кажу татові, що хочу повернутися додому у Фенікс. Складаю валізи. Ми чекаємо, коли мисливець з’явиться поблизу, тоді втікаємо. Він переслідує нас і залишає Чарлі у спокої. Чарлі не спустить ФБР на вашу родину, а ви зможете відвезти мене в будь-яке кляте місце, в яке захочете.

Всі троє приголомшено витріщилися на мене.

— Ідея справді непогана, — Еммет був так здивований, що аж образливо.

— Це може спрацювати. До того ж ми не можемо залишити Беллиного батька беззахисним. Ти знаєш, — сказала Аліса.

Всі поглянули на Едварда.

— Занадто небезпечно — я не хочу, щоб мисливець опинився в радіусі ста миль від неї.

Еммет був надзвичайно впевненим.

— Едварде, він не пройде повз нас. Аліса замислилася на хвильку.

— Я не бачу, щоб він нападав. Він чекатиме, коли ми залишимо її саму.

— Я вимагаю, щоб мене відвезли додому, — я силкувалась говорити категорично.

Едвард притиснув пальці до скронь, заплющив очі.

— Будь ласка! — сказала я тихіше. Він не підвів очей. Коли заговорив, голос здавався вицвілим.

— Ми їдемо сьогодні вночі, незалежно від того, спостерігатиме мисливець чи ні. Ти скажеш Чарлі, що не витримаєш у Форксі й хвилини. Вигадаєш якусь переконливу історію. Спакуєш перше, що потрапить тобі до рук, і сядеш у пікап. Мені байдуже, що тобі казатиме батько. Маєш п’ятнадцять хвилин. Ти мене чуєш? П’ятнадцять хвилин із тої миті, коли ти ступиш на поріг.

Джип загуркотів, Едвард розвернув його, завищали шини. Стрілка на спідометрі рвучко поповзла вгору.

— Еммете? — гукнула я, вказуючи поглядом на руки.