Полонені Барсової ущелини
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Полонені Барсової ущелини». Краткое содержание книги:
Одним з найкращих творів письменника є цікава пригодницька повість «Полонені Барсової ущелини».
… Група підлітків вирушає в гори і потрапляє в загадкову Барсову ущелину. Мандрівники зазнають багатьох небезпечних пригод, які, зрештою, приводять їх до важливого відкриття.
Книга від початку й до кінця читається з непослабним інтересом. Українською мовою видається вперше.
Мисливці підвелися й спустилися в село. Дід Асатур в внуком пішов ночувати до Арама, а Грикор — до своєї тітки, Гагікової матері.
Побачиши племінника, тітка розплакалась і вилила на хлопця всю ніжність своїх материнських почуттів. Все найсмачніше, що знайшлося в хаті, поставила вона на стіл.
— Їж, їж, мій любий, і за себе, і за Гагіка їж, хай моє серце заспокоїться, — говорила жінка і, відвернувшись, витирала ріжком фартуха сльози…
— Все буде гаразд, жінко, не плач. Де їм дітися? — заспокоював дядько Аршак скоріше себе, ніж дружину…
— Що говорити!.. — сумувала тітка. — Був би тут Гагік, як він зрадів би, побачивши тебе, Грикор-джан!
Поява Грикора ще більше роз’ятрила рану в серці бідолашної матері. Жінка всю ніч не могла стулити очей… Уранці, почувши, як задзвонили в школі, вона знову гірко заплакала.
— Ідуть… Усі до школи йдуть, усі, крім мого синочка!.. Кожного разу, як почую цей дзвінок, серце розривається; як побачу Гагікових товаришів, сльози очі заливають… А гляну на підручники та чорнильницю — в голові починає паморочитись…
— Годі, жінко… — м’яко сказав Аршак і пішов до свого друга Арама.
А в домі Арама дід Асатур саме гримав на голову колгоспу, дорікаючи йому:
— Ну й байдужі ж ви люди!.. Ваші хлопці й дівчина зникли, а ви тільки те й знаєте, що, як білки, гніздо своє набиваєте запасами!
— А що ж ми повинні робити? — запитав голова.
— Що робити? Тривогу бити, ось що!.. — спалахнув дід. — Кожен з них п’яти таких, як ти та я, вартий. А ти, я чув, більше про єреванські магазини думаєш, ніж про людей!
Кров прилила до обличчя старого мисливця, так він розгнівався, а рука його інстинктивно тяглася до кинджала.
— Не Асатур, а вогонь, просто вогонь! — прошепотів колгоспник, що стояв біля порога.
— Еге ж, залізо розпечене, а не людина…
Дід Асатур, віддихавшись і трохи заспокоївшись, сказав:
— Ну, вставайте, Арам і Аршак, збирайте людей, підемо в гори. У вашому селі мені дихати нічим. А он і Камо прийшов із своїми товаришами, — глянув старий у вікно, і зморшки на його обличчі зразу розгладились, а суворий погляд потеплішав. — Сиран-джан, — просто звернувся він до Арамової дружини, — дай мені їсти на дорогу, спатиму в горах, а звідти прямо додому…
— Чому? Хіба ти не повернешся, дядьку Асатур? — стурбувалася Сиран.
— Ні, в селі, де такий безсердечний голова, більше ноги моєї не буде, — коротко відрізав дід і, взявши рушницю, вийшов з хати.
… Загони колгоспників і школярів розбрелися по горах, заглядаючи в кожен куточок, у кожну щілину, сподіваючись наткнутися хоч на якісь сліди зниклих мандрівників. Вечорами вони спускались у видолинки, ночували у пастухів, а вранці знову йшли в гори. Оглянули всі схили Малого Кавказу, всі балки, скелі, але нікому й на думку не спало заглянути в Барсову ущелину, хоч і не раз вони проходили коло неї. Хіба можна було подумати, що Ашот з товаришами пішов туди, куди і влітку не наважувались заглядати найсміливіші люди?..
Тоді Арам запропонував школярам повернутися в село, а дорослим сказав:
— Дякую вам усім, мої дорогі односельчани, дякую і тобі, дядьку Асатур. Ви зробили для нас усе, що могли, більше вам мучитись не варто… Повертайтесь собі додому. Я залишусь на фермі, буду ходити з пастухами на гірські пасовиська. Може, й відчиняться де-небудь двері, за якими ховається моє щастя…
— Ні, ні, що ти кажеш, Арам! Я не так розумію дружбу, — запротестував старий мисливець.
Асатур ніяк не погоджувався вернутися в село, і все ж Арам умовив його, тим більше, що Грикору не можна було пропускати навчання в школі.
Поцілувавши свого молодого товариша, старий мисливець філософськи сказав:
— На світі людина живе надією, Арам. І ъи не втрачай її. Чує моє серце, що діти живі…
— Спасибі, хай тобі дасть небо все те, що твоє серце бажає, дядечку Асатур! Щасливої тобі дороги…
Арам провів лчаванців до шляху і повернувся на ферму.
Розділ десятий
Про те, як розвіявся міф про втечу дітей на Далекий Схід
Арам не знав ні сну, ні спокою і, мабуть, до весни не повернувся б у село, якби не один випадок.
Та частина Араратської долини, що лежить проти Барсової ущелини, як уже було сказано, безлюдна й гола.
В літню спеку тут росте лише верблюжа колючка та полинь з сріблястими ворсинками й п’янким запахом. Інша рослинність зустрічається тільки вздовж русла загадкового потоку. Від нижнього краю скелі, що оточує ущелину, й до берегів Араксу тягнуться три вузькі смужки. Середня — кам’яниста, сіра — це шлях потоку, а по обидва боки її — жовті смуги трави. Взимку холодний вітер жалібно висвистує в сухих стеблах цієї трави.