Полонені Барсової ущелини
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Полонені Барсової ущелини». Краткое содержание книги:
Одним з найкращих творів письменника є цікава пригодницька повість «Полонені Барсової ущелини».
… Група підлітків вирушає в гори і потрапляє в загадкову Барсову ущелину. Мандрівники зазнають багатьох небезпечних пригод, які, зрештою, приводять їх до важливого відкриття.
Книга від початку й до кінця читається з непослабним інтересом. Українською мовою видається вперше.
В цю мить ведмідь, схопивши Ашота за полу, кинув його в купу снігу. Ашот загруз у кучугурі. А звір, не чіпаючи ні його, ні м’яса, з ревом посунувся по схилу. Часом він ставав на задні лапи, перекидався і, заховавши голову між задні ноги, котився вниз…
— Що ж мені робити, Ашот? — прошепотів Асо, ще розмахуючи головешкою. Пастух зблід і так тремтів, що ледве тримався на ногах. Не менше перелякався й Ашот. Але з дивовижної поведінки ведмедя і з запаху вина він зрозумів, що звір був п’яний.
— Стривай, давай налякаємо його. Нарви трави.
Хлопці зібрали сухої трави, чортополоху, скрутили її в жмут, припасували до списа й підпалили.
Ведмідь, видно, стомився, сів на снігу трохи нижче від хлопців і, похитуючи головою, щось тихенько бурмотів.
Ашот закричав: «Гог! Го! Го!» — і кинув у нього вогненний сніп. Ведмідь заревів і метнувся тікати. Запах горілої шерсті долинув до юних мисливців.
— Ну, тікай, та не оглядайся!
І, взявши свою здобич, сокиру й головешки-смолоскипи, хлопці побігли в печеру.
— О, принесли! Козла принесли! — радісно вигукнула Шушик. — А хто там ревів?..
— Ніхто…
Біля вогнища поклали половину туші козла — понад два пуди м’яса. Здавалося, щастя почало усміхатися юним мандрівникам. Проте найсміливіший з них був чомусь неспокійний і, частенько оглядаючись на двері, до чогось прислухався.
А Гагік, побачивши м’ясо, забув про всі свої страхи. Він вистругав шампури і нарізав шматочками м’ясо, примовляючи:
— Я ж казав, що все скінчиться добре! Таку вечерю приготую, що й не снилося! Асо, потримай голову над вогнем — обсмали. Ба, ба, ба! Не життя, а рай!..
І знову на блідих обличчях полонених Барсової ущелини з’явилася посмішка, знову виникли жваві розмови, в які впліталися захоплені вигуки Гагіка, особливо коли він почав знімати з шампурів підсмажене м’ясо.
Розділ восьмий
Про те, що нещастя і щастя — рідні брати
Справді, сьогодні щастя посміхалося юним мандрівникам. Та коли хвилювання вгамувалось, вони вирішили, що їхня радість передчасна, бо наскільки їх становище поліпшилось, настільки ж і погіршало. Правда, тепер вони забезпечені їжею принаймні на два тижні і можуть терпеливо чекати, поки Асо, граючи на своїй сопілці, приведе з Вівчарні покірну йому «отару». А солі й води вистачило б на ціле село. Про все це вони й мріяти не могли відтоді, як потрапили в Барсову ущелину.
Але разом з тим хіба вони могли забути, що поряд живуть два страшні звірі. Правду кажуть айгедзорці: щастя й нещастя — рідні брати.
Щасливі були мандрівники сьогодні, дуже щасливі! Але ж поблизу їхнього житла, можливо, бродить барс! Прийде він, побачить, що зникла його здобич, розізлиться і почне полю. вати на когось із них.
А ведмідь звідки взявся? Де він досі був? Виходить, вони помилково вважали, що звір покинув ущелину.
Школярі, правда, чули, що ведмідь не нападає на людей. Але хто погодиться йти по воду до джерела, де він блукає?.. А коли їв скелях притаївся барс, з яким серцем ти підеш приручати овець?..
Обговорюючи все це, мандрівники зробили висновок, що вони, власне, позбулися всіх своїх надбань — солі, води, овець. Отже, рано вони раділи, що вдасться спокійно дожити до весни. Звірі не випустять їх з печери, через два тижні їжа закінчиться, а без солі ще й раніше можна збожеволіти. Щоб мати воду, доведеться знову розтоплювати сніг, але ж у сніговій воді нема й каплі солі.
Отож, насамперед треба подумати, як знищити або вигнати з ущелини хижаків.
Ашот запропонував розпалити в різних місцям вогнища, а потім, озброївшись палаючими смолоскипами, щосили галасуючи, пройти цепом з одного кінця гір до другого. Може, це налякає звірів, примусить їх втекти з ущелини.
Але Гагік дотепно пояснив, що взяти участь у цьому грандіозному заході зможуть всього три чоловіки. Який же то «цеп»?
Коли всі повечеряли свіжим шашликом, Ашот узяв з кутка печери капкан і, перевертаючи іржаве залізо в руках, сказав:
— Це ж капкан саме для барса!..
— Але навіщо було пустельникові ловити барса? Адже його м’ясо він би не їв, а шкуру не продав би, — заперечив Гагік.
Шушик про щось згадала, трохи подумала і нарешті сказала:
— Я десь читала, що один пустельник, зібравшись у дорогу, прив’язав собі до ніг дзвіночки. Вони мали попереджувати всіх комах і мурашок про наближення людини, щоб ті могли вчасно втекти з дороги…
— Це казочка, — засміявся Гагік.
— Ні, Шушик права, — заступився за дівчину Ашот. — Вона хотіла сказати, що пустельники були добрими людьми.