Іншалла, Мадонно, іншалла

Великий сором прийшов із жінками, бо важливіше було забути інший, більший — сором чоловіків, що кинулися навтьоки. Це швидко забулося, проте жінкам нічого не забули аж до смерті. Жодне дитя не повернулося — гяури зібрали данину кров’ю.

Велаґичі того Джурджевдана постраждали найдужче. Кожен другий голову склав, але кожен із рушницею чи кинджалом у руках. Ахмо, кажуть, бився з десятьма і дев’ятьох поклав мертвими на леваді, та десятий встромив йому в спину ножа. Заревів Ахмо, як бик, і озирнувся, але рана забрала в нього силу, і гяур легко його здолав. Невідомо, чи правда, та люди оповідають, що повалив його сам воєвода, спершу встромив йому кинджал поміж ребра, тричі його прокрутив, а коли Ахмо і після цього не випустив дух — різав його, поки двоє тримали богатиреві руки.

І знову витримали жили, сильніші за руки мавра Шехаба Місирця. Всі думали, що він мертвий, але Ахмо вдалося відповзти до лісу. Муйо Берберович знайшов його, безтямного, і разом з іще п’ятьма помічниками відніс на пасовище Велаґичів. Там, на соломі й овечих шкурах, Ахмо багато днів пролежав ні живий ні мертвий. Всі лише чекали, коли його душа відлетить, і не надто старалися її затримати. Не знали як.

Потім він розповідав, що вві сні до нього приходив небесний годинникар. А це ще хто, друже Ахмо, чудувалися люди, нема такого. Є, є, побачите й ви, коли надійде ваш час із цим світом прощатися. Прийшов буцімто з великим чорним ключем і так до нього мовив: «Ахмо, я зробив усе, що від мене залежало, а тепер вибачай, готуйся до раю ввійти». Мовляв, заводив йому серце, поки воно йшло, а коли вже не йде — годиться прямо про це сказати. Кожному таке скажуть, твердив Ахмо. Але сам він запитав годинникаря, чи може той залишити йому свого ключа. «Ніхто ніколи не просив мене про таке, навіть найгірший лиходій, якому раю не бачити. Мука вмирання не мила нікому. Та коли хочеш, ось тобі ключ, накручуй серце, якщо тобі та мука так до душі припала. Але знай, що врешті-решт і ти відступишся. Кому вийшов час, той уже не повернеться». І так, розповідає Ахмо, він своє серце й накручував, а годинникар щоночі приходив спитати, чи не досить із нього і навіщо він так чіпляється за земне життя. «Щоб Фату порятувати з гяурських рук. Коли це зроблю, зможу й до раю піти, якщо треба». Годинникар дивувався, казав, що її порятує Аллаг, але це не допомогло. Ахмо не мав часу чекати на допомогу Аллага.