Бог-Імператор Дюни
- Автор: Херберт Фрэнк
- Серия: Всесвіт Дюни #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: FLC
- Переводчик: Наталія Михаловська
- Жанр: Эпическое фэнтези
Электронная книга - «Бог-Імператор Дюни». Краткое содержание книги:
В Імперії назріває небачене протистояння. Величезні сили, накопичені впродовж тривалого Миру Лето, готуються кинути виклик Владиці, а найзатятіші вороги є в його найближчому оточенні. Дункану доведеться вирішити, на чиєму він боці, а від його вибору залежатиме доля всього людства.
— Хіба ж ти не пишаєшся моїм поклонінням, Дункане? Невже ти ніколи не замислювався, щó в тобі змушує мене постійно прагнути твоєї компанії впродовж століть?
— Бо ти знаєш, що я найдурніший із дурнів!
— Дункане!
Розлючений голос Муад’Діба завжди безвідмовно розбивав Айдаго на друзки. Хоч Айдаго знає, що Лето володіє силами Голосу так, як це недоступно нікому з Бене Ґессерит, можна було передбачити, що він похитнеться від самих лише звуків. Лазеростріл загойдався в його руці.
Цього вистачило. Лето стрімко жбурнув себе й скотився з повозу. Айдаго ніколи не бачив, щоб він так покидав повіз, навіть не підозрював, що це можливо. Лето потрібні були тільки дві речі — реальна загроза, яку могло відчути тіло хробака, і вивільнення цього тіла. Решта відбувалася автоматично, а швидкість цієї дії дивувала самого Лето.
Лазеростріл був найбільшим клопотом. Міг серйозно його подряпати, але мало хто розумів, як організм предчерва бореться з високою температурою.
Котячись, Лето вдарив Айдаго, лазеростріл під час пострілу відхилився. Один із непотрібних плавників, на які перетворилися ноги й стопи Лето, послав у його свідомість шквал пекучого болю. Якусь мить він нічого іншого не відчував. Але тіло хробака могло діяти, рефлекси спалахнули в дикому пароксизмі удару. Лето почув тріск кісток. Спазматичний ривок руки Айдаго відкинув лазеростріл далеко на підлогу крипти.
Відкотившись від Айдаго, Лето приготувався до нової атаки, але потреби в цьому не було. Пошкоджений плавник усе ще посилав больові сигнали, він відчув, що вершечок згорів. Шкіра з піщаних форелей уже запечатувала рану. Біль пом’якшав, перетворившись на неприємну пульсацію.
Айдаго ворухнувся. Безсумнівно, він був смертельно поранений. Помітно, що груди розчавлені. Намагаючись дихнути, відчув біль агонії, але розплющив очі й глянув на Лето.
«Які ж затято одержимі ці смертні!» — подумав Лето.
— Сіона, — прохрипів Айдаго.
Лето побачив, що життя його покидає.
«Цікаво, — подумав Лето. — Чи можливо, щоб Дункан і Сіона… Ні! Цей Дункан завжди виявляв непідробну глузливу зневагу до глупоти Сіони».
Лето повернувся на Королівський Повіз. Цього разу було дуже близько. Ані найменшого сумніву — Дункан цілився в мозок. Лето завжди усвідомлював, що його долоні й стопи вразливі, але нікому не дозволив довідатися: те, що було колись його мозком, більше не мало прямого зв’язку з обличчям. Не було мозком за людськими мірками, а поширилось уздовж усього тіла як скупчення вузлів. Лето не довірив це нікому, крім своїх журналів.
* * *
О, які пейзажі я бачив! І яких людей! Далекі мандрівки фрименів і всіх інших. Навіть повернення крізь міфи на Терру. О, уроки астрономії й інтриг, міграції, безладні польоти, біль у руках та легенях від бігу впродовж багатьох ночей на всіх цих космічних пилинках, де ми захищали наші минущі володіння. Я кажу вам, що ви — чудо, а мої спогади не дозволяють у цьому сумніватися.