Відьмак. Сезон гроз

— Тих, що зазвичай?

— Вибачте?

— Нічого-нічого.

— Ну, так. Справу напевне буде прояснено, а винних у крадіжці мечів— притягнено до відповідальності. Якщо й справді до крадіжки дійшло. Ручаюся, що загадку ми прояснимо й правда вилізе назовні. Раніше чи пізніше.

— Я волів би раніше. — Відьмакові не дуже подобався тон інстигатора. — Мої мечі— це моє існування, я не можу без них виконувати свої професійні обов’язки. Знаю, що робота моя багатьма сприймається погано, а особа моя потерпає в результаті фальшивого її зображення. Що походить від упередження, забобонів та ксенофобії. Я розраховую, що цей факт не впливатиме на слідство.

— Не впливатиме, — сухо відповів Ферран де Леттенхоф. — Бо панує тут правосуддя.

Коли пахолки винесли померлого Гонсхорека, за наказом інстигатора було зроблено ревізію складу зброї та всієї кімнатки. Як легко було здогадатися, від мечів відьмака там не було й сліду. А комендантка стражі, що глипала на Ґеральта так само скоса, указала їм на підставку з шипом, на який небіжчик наколював принесені депозитні розписки. Серед тих розписок швидко знайшлася й відьмакова. Комендантка погортала реєстр, аби через хвилину тицьнути їм під носа.

— Прошу, — указала із тріумфом, — як воля ваша, помітка про те, що забрали. Підпис: Ґерланд із Риблі. Я ж вам казала, що відьмак тут був і сам свої мечики прибрав. А тепер дурить, напевне, щоби відшкодування загорнути! Через нього Гонсхорек копита відкинув! Через ті проблеми жовч його залила й дідько його взяв.

Ані вона, ані жодна зі стражниць, щоправда, не наважилися засвідчити, що котрась із них насправді бачила Ґеральта, коли забирали його зброю. Постійно якісь тут крутяться, а вони були зайняті, бо їли.

Над дахом будинку суду кружляли чайки, жахливо кричачи. Вітер відігнав на південь грозову хмару з-над моря. Вийшло сонце.

— Я хотів би заздалегідь попередити, — сказав Ґеральт, — що на мої мечі накладено сильні чари. Тільки відьмаки можуть їх торкатися, в інших вони відбирають вітальні сили. Головним чином воно проявляється через занепад сил чоловічих. Інакше кажучи, через статеву слабкість. Цілковиту й перманентну.

— Ми будемо мати це на увазі,— кивнув інстигатор. — Поки що я просив би, аби ви не виїжджали з міста. Я схильний прикрити очі на скандал у кордегардії, там, зрештою, скандали стаються регулярно, пані стражниці легко піддаються емоціям. А оскільки Юліан… чи то пан Любисток за вас ручається, я впевнений, що й ваша справа в суді вирішиться успішно.

— Моя справа, — примружився відьмак, — це ніщо інше, як переслідування. Цькування, що походить з упередження та антипатії…

— Докази буде розглянуто, — відрізав інстигатор. — І на їхній підставі буде вчинено дії. Так хоче правосуддя. Те саме, завдяки якому ви перебуваєте на волі. На поруках, а тому умовно. І ви, пане з Рівії, повинні дотримуватися тих умов.