Ми проти вас
- Автор: Бакман Фредрик
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7820-65-8
- Переводчик: Софія Волковецька
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ми проти вас». Краткое содержание книги:
Увага! Книга містить ненормативну лексику.
Ці ідіоти ніколи не скажуть, що «Бйорнстад-Хокей» розвалився через Кевіна, вони далі будуть стверджувати, що це сталося через «скандал». Тому що для них справжня проблема не в тому, що Кевін став ґвалтівником, а в тому, що Майю зґвалтували. Якби Майї не існувало, цього б не сталося. Через жінок — суцільні проблеми, так є в чоловічому світі.
Майя і Ана збирають наплічники, виходять з будинку й рушають у ліс, навіть не знаючи, куди прямують. Їм буде краще будь-де, тільки не тут. Ана залишає рушницю вдома. Про це вона ще пошкодує.
Лео чекає, коли почне темніти. Сам-один ховається на узліссі, поки пляж не стає порожнім. Тоді прокрадається назад до озера, залазить на дерево й підпалює червоні прапори. Лео знімає відео, як полум’я пожирає літери і як спалахує емблема «Гед-Хокею». А потім анонімно викладає те, що відзняв, в інтернет, звідки, як йому відомо, про це дізнається вся школа.
Люди казатимуть, що того літа у Бйорнстаді з’явилося насильство, але це буде неправдою — насильство в місті вже було. Тому що всі люди взаємозалежні, і цього ми ніколи не можемо по-справжньому пробачити одне одному.
5
Лісом іде молодий хлопець — оголений торс, наплічник, на руці витатуйований ведмідь. В офісі сидить адвокатка, на ній добротний одяг, на столі — сімейні фотографії, щойно їй знову телефонували з фірми, яка займається перевезеннями, і вона не розуміє, в чому річ. У цей час по трасі у «джипі» їде невідома особа, у її бардачку лежить список імен.
У всіх вібрують мобільні телефони. Петер Андерссон ще навіть не вийшов із зустрічі в будинку міської адміністрації, а політики вже пустили новину про те, що «Бйорнстад-Хокей» збанкрутував. Вони вже навчилися від дорогих піар-консультантів, що потрібно «контролювати цю історію».
Молодий хлопець у лісі, адвокатка у своєму офісі та невідома особа у «джипі» візьмуть до рук свої телефони. Ніхто не залишиться осторонь.
Усередині людини — цілий світ, але в очах інших людей, як правило, ми маємо шанс показати лише один наш лик. Міра Андерссон — адвокатка, яка має дві вищі освіти, закінчила університети у двох країнах, але у Бйорнстаді вона однаково завжди буде просто «дружиною Петера Андерссона». Бувають дні, коли вона ненавидить себе за те, що це для неї аж так ненависно. За те, що їй цього замало — просто бути чиєюсь людиною.
Міра обідає за письмовим столом, обліплена рожевими записками-стікерами з робочими справами і жовтими — зі списками закупів і доручень, які можна перекинути на інших у їхній сім’ї. Біля комп’ютера стоїть фотографія Лео і Майї. Докори сумління від їхніх поглядів могли б розчавити Міру, якби її думки не перервав тупіт у коридорі.
І зараз Міра, попри те що літо стало для неї пеклом, ледве стримує усмішку, бо їй відомо, хто з колег от-от увірветься в кабінет. Частково через те, що це — єдина людина, крім Міри, яка має залежність від роботи й досі сидить в офісі напередодні святкування Мідсоммара, а ще тому, що двері перед нею ніколи не відчиняються просто, а гупають об стіну. Її колега має майже метр дев’яносто зросту і так голосно говорить, ніби вона такого ж розміру завширшки. Міра не знає іншої людини, яка настільки не вміє програвати, а якщо хтось нарікає на роботу, вона має стандартну відповідь: «Стули рота і вистав рахунок!». Зараз колега, як завжди, починає розмову на середині речення, начебто Міра мала нахабство пропустити його початок:
— …і тут я бачу, що піцерія ЗАЧИНЕНА, Міро! «Зачинено на час ВІДПУСТКИ». Доганяєш? Та що це за люди, які беруть відпустку на роботі в ПІЦЕРІЇ? Це ж установи, які повинні належати до тих, що виконують соціально необхідну функцію, як-от… поліклініки, і… пожежна служба, і… взуттєві крамниці! До того ж я збиралася переспати з цим чуваком на касі, у нього весь час такий сумний вигляд, а найсумніші завжди найкращі в ліжку! Що ти їси? Ще щось залишилося?
Міра зітхає, ніби збирається задмухнути свічки на останньому в своєму житті іменинному торті. Піднімає пластиковий контейнер зі своїм перекусом. Колега видає такий звук, ніби зараз блюватиме.
— Усе доспіле, — каже Міра.
— Це ЩО таке? — стогне колега.
Міра вибухає сміхом. Без особливої причини, і саме тому це так чудово — кілька секунд чогось настільки звичного. Колега має харчові звички, як у підлітка, вона ніколи не запитає: «Що у вас тут смачного?», а просто: «Де найбільші порції?». Вона читає меню так, ніби це оголошення війни. Міра підбадьорливо махає виделкою: