Різник із Городоцької
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Ретророман #4
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7516-1
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Різник із Городоцької». Краткое содержание книги:
— Пригощайтесь,— жестом господині запросила вона, показавши на карафку з коньяком на журнальному столику. — Зараз принесуть кави, якщо ви ще п’єте її о цій порі.
— Про каву — то забобони, пані Магдо. Можу випити просто перед сном і спати міцно. А можу утримуватися цілий день, і все одно сон не йтиме. Нерви, знаєте.
— Та звісно, — кивнула вона. — Останнім часом навіть приймаю порошки.
— Ви б тим не зловживали. Бася, поки грала в театрі неголовні ролі, так само переймалася. Без моєї згоди пішла до професора на Кульпарків, той виписав різні пігулки та мікстури, якими заспокоює своїх пацієнтів. Бася захопилася, передала, як кажуть, куті меду і вийшла на сцену в загальмованому стані.
— Жах який, — Магда застромила тонку цигарку в довгий мундштук із слонової кістки, Клим тут же підніс сірника, вона закурила, затягнулася, випустила дим убік. — Чим скінчилося?
— На щастя, не трагічно, — Кошовий видобув із внутрішньої кишені маринарки сигару. — Пощастило, що саме в тій виставі мала найменшу роль з тих, що прописав драматург. Власне, тим і переймалася. Якось зіграла, але потім покаялася, викинула препарати на смітник. Знаєте, з того часу Басина кар’єра й пішла вгору.
— Рада за вас, — світськи кивнула Магда. — Отримала, до речі, ваш весільний адрес.
Климові чомусь не хотілося говорити з нею про майбутню церемонію. Не мав упереджень, просто намагався за межами свого помешкання взагалі уникати подібних розмов. Навіть тікав від них, бо Бася говорила на весільні теми постійно, без упину, і єдина можливість врятуватися від цього — вчасно перевести мову на її перспективи як акторки кіно. Водоспад емоцій схожий. Та полегшення було від того, що Кошового акторська кар’єра панни Райської напряму не стосувалася.
Можливо, Магда спитала б іще щось таке, та в двері постукали, і, не чекаючи спеціального дозволу, зайшов комісар Марек Віхура.
Поліцейського важко було сплутати з кимось іншим через високий зріст, який робив його подобою дбайливо обтесаної кам’яної брили, та червоний колір обличчя. Так зазвичай виглядають пропалені пияки, і на незнайомих комісар справляв при першій зустрічі саме таке враження. Проте Віхура вже скоро як десять років не пив нічого міцнішого за світле пиво. Дозволяв собі його вкрай рідко, як і келих-другий шампанського на різних офіційних урочистостях. Гроза львівських убивць; грабіжників, ґвалтівників та крадіїв мав проблеми з судинами, через що кров постійно приливала до лиця. Навпаки, дбайлива пані Віхурова починала перейматися, коли чоловікове лице з густо-багряного ставало рожевим — це ознака поганого чуття. Коли інші бліднули, кремезний Комісар робився рожевим.
Крім алкоголю, сімейний лікар заборонив Віхурі майже все, від чого більшість чоловіків його віку та статури отримують щоденне задоволення. Віднедавна, як випадково почув Кошовий, комісарові наполегливо рекомендували відмовитися від смажених ковбасок — однієї з небагатьох втіх, котрі той ще міг собі дозволити. Через те навіть рідкісне пиво стало не в радість, бо саме по собі, без запашних ковбасок, зовсім не смакувало. Дивно, та попри численні обмеження Віхура не схуд. Навпаки, здається, набирав чим далі, тим більше. Хоч пояснював: то, панове, вікове.
Поки комісар, крекчучи, знімав пальто, Клим розкурив сигару і пригостився коньяком. Уже хотів привітати давнього знайомого з добрим здоров’ям, та саме в той момент, ніби випереджаючи його, Віхура трубно чхнув, встигнувши закритися хусткою, буркнувши після того:
— Мороз не так давно. Раніше відлига, вогко.
Саме принесли каву, і Магда на правах господині налила комісарові спершу.
— Прошу зігрітися, пане Мареку.
— Та дякую, — відповів той. — Мені кава шкодить.
— Давно? — поцікавився Кошовий.
Замість відповіді Віхура мовчки й щедро Додав молока, розмішав ложечкою, поки колір напою не став подібним до Магдиної сукні, Кинув одну грудочку цукру, зазначивши:
— Багато солодкого мені так само не можна.
— Налагодиться, — бовкнув Клим, не знаючи, як саме слід на таке реагувати.
— Дай Бог, — знову зітхнув комісар, примостився в крісло, сьорбнув, від чого став виглядати зовсім по-домашньому. — Слухаю вас, пані та панове.
Ковтнувши коньяку й затягнувшись сигарою, Клим зиркнув на Магду. Перехопивши його погляд, вона скривила кутик рота в посмішці.