Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
«Минають дні, іде по літі осінь…»
Є. Плужникові
Гармонія і свинушник
Частина перша
І
Диктова дощечка, прибита на дверях, промовляла: «Стукати у вікно».
І справді, Катерина, пооббивавши руки, два-три рази вдарила каблучкою в двері і вже збиралась йти, коли десь зарипіли іржаві завіси й хрипкий сонний голос прохрипів:
– Хто там?
Катерина:
– Тут живе Петро Сушня?
Відповіді не було; вона почула тупотіння босих ніг, біганину й балачки.
На дворі було тихо. Сонячний ранок гудів хмарами мушви, із близького кладовища долітало зелене цвірінькання птахів і солодкий запах бузку. Весна саме переходила в літо і вже тепер о восьмій ранку в цьому заводському селищі, що розташоване по цей бік Дніпра проти великого південного міста, було жарко й задушливо від порохняви й розпаленого каміння.
Катерина здивовано ждала – де ж пішов отой хрипкий бандит?
Через дві хвилини за дверима знову щось застукало і на поріг вийшов хлопець з розкуйовдженою головою.
– Зайдіть, – пробурмотав він і повів Катерину до хати. – Вибачте, – почав понуро він, але раптом якась сонячна зміна сталася з ним; обличчя йому зашарілося, і він радісно засміявся… Засміявся він, а Катерина байдуже:
– А! Й ви тут живете, Михайле? Я й не знала! Мені треба бачити Петра Сушню… Я прийшла, щоб побачити Петра Сушню.
– А… він зараз прийде.
– Я йому привезла листа з Києва, – додала, що вона, власне, й Петра мало знає, що коли б не лист, то вона не зайшла б. – Навіть, чудно, як це ми знову зустрілися.
Для Михайла – це теж несподіванка. Так. Але тут увіходить Петро й перебиває розмову.
Катерина:
– Якщо хочете відповісти, та завтра принесіть. Бухаринська, 10. Галині. Ви ж її знаєте? – вона уважно обдивилася кімнату й всміхнулася, глянувши на Петра.
– Добре, – пробурмотів той, а Катерина, кинувши «до побачення», енергійно на місці повернулась і вийшла. Вже в дверях знову зупинилася, оглянула сіни й до Петра:
– Дивіться ж, не пізніше 11-ї…
Петро не встиг і рота розкрити, щоб подякувати, як вже двері за Катериною стукнули надворі. Михайло схопив шапку й подався слідом за нею, а Петро замислено повернувся до кімнати.