Трагедія гетьмана Мазепи

За часів гетьманування Івана Мазепи Батурин сягнув найбільшого свого розвитку. У 1669–1684 роках було ґрунтовно реконструйовано Литовський замок – цитадель Батурина. В замку були дві муровані будівлі – великий гетьманський палац і менша за розмірами скарбниця. Палац був одноповерховим, включав три основні приміщення (палати), дві з яких мали печі, облицьовані полив’яними кахлями різних типів, а також сіни і допоміжні помешкання.

Загалом у Батурині з передмістями налічувалося 40 церков, більшість із них, правда, були маленькими домовими церквицями в садибах козацької старшини. Місто прикрашали п’ять великих храмів, з них чотири збудовані гетьманським коштом. Поряд з ними стояла мурована дзвіниця, пізніше відома серед батуринців як «Мазепин стовп». Найбільша церква – Миколаївська – мала п’ять бань.

Паралельно до головного «прошпекту» проходили ще дві вулиці, їх перетинали чотири поперечні вулиці, завдяки цьому утворилися чотирикутні квартали зі щільно розташованими садибами невеликих розмірів – від 500 квадратних метрів до тисячі. На території фортеці було 250 садиб, у яких мешкало 1500 осіб. У кожній садибі було по одному чи два житлових будинки на підклітах – нижній поверх використовувався здебільшого для господарських потреб.

У Литовському замку містилася й Генеральна військова канцелярія, вищий орган виконавчої влади в тодішній Гетьманщині.

На другому місці в Генеральній раді він, Василь Леонтійович Кочубей, генеральний суддя. Коли б не гетьман, то він би урядом керував. Але й перед ним, як перед владарем, гнуться. Для полкових та сотенних судів він, Василь Леонтійович, і цар, і бог. Та й полкова й генеральна старшина у його віданні. Що не може гетьман, все може генеральний суддя. Один крок йому залишився до булави, а він ніяк його не може зробити. Наче між гетьманом і ним прірва. От і крутись – і там пече, і тут гаряче. Булава поруч, а до неї не дотягнешся…