Cеред таємниць і чудес
- Автор: Рубакин Николай Александрович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦK ЛKCMУ «Молодь»
- Переводчик: Л. К. Кулініченко
- Жанр: Прочая религиозная литература
Электронная книга - «Cеред таємниць і чудес». Краткое содержание книги:
Усе своє життя письменник присвятив справі народної освіти.
Палко пропагуючи знання серед мас, М.О.Рубакін створює енциклопедичну тритомну працю «Серед книг», що охоплює найрізноманітніші галузі знань.
У книзі «Серед таємниць і чудес» талановитий популяризатор наукових знань захоплююче розповідає про загадкові, таємничі явища природи, які марновірні люди довгий час вважали надприродними, чудесними. Церковники, намагаючись укріпити віру в бога, підтримували цю хибну думку, а нерідко і самі творили «чудеса».
Чимало безглуздих вірувань у різні релігійні вигадки, «чудеса» є і тепер.
Книга М.О.Рубакіна зриває ореол святості з подібних «чудес», показує, як наука крок за кроком розкриває всі таємниці природи, не лишаючи місця для сліпої віри — релігії.
Така схожість назв (Мемнон і Мемноніум) теж допомогла тому, що статую фараона Аменхотепа III почали вважати зображенням ефіопа Мемнона. Так було знайдено пояснення чудесного явища. Голос, що з сходом сонця доносився із поваленої статуї, був голосом Мемнона: син жалівся своїй матері на те лихо, що з ним скоїлося…
ЩО ЗНАЧИТЬ ВІРИТИ СТАРОВИННИМ КНИГАМ І СТАРОВИННИМ ПЕРЕКАЗАМ
Таке пояснення нібито цілком узгоджувалося з стародавніми переказами, воно задовольнило греків. Хіба можна не вірити старовинним переказам? Хіба можна зневажати віру в богів і розповіді про їх справи в старовинних книгах? Адже за невіру боги жорстоко карають. Треба боятися їх гніву.
І люди боялися, віруючи в те, чого ніколи не було.
Страх підтримував таку віру, а віра підтримувала страх.
Звична віра в стародавніх богів знайшла навіть своє підтвердження в чуді статуї, яка співає; адже в старовинних книгах писалося, що є десь в Африці, поблизу Ефіопії, статуя, яка співає. І її справді знайшли. Вона існує! Вона розмовляє! Очевидці це підтверджують. Переказ справдився, голос, який лунає із каменя, доводить, що справді жив колись герой Мемнон. Так чудесний переказ викликав чудесне пояснення, а це пояснення підтвердило переказ. Потім легенда почала все більше і більше розростатися. Вона переплутала і країни, і час, і людей. Все затемнилося і змішалося до невпізнання. З переказом про Мемнона сталось те саме, що завжди буває зі всіма чудесними переказами. Частка правди, що була в них, покрилася товстим шаром брехні і вигадки.
Насамперед було сплугано дві країни, дві Ефіопії. Гомер називав Ефіопією не ту країну, яка межувала з Єгиптом. Гомер називав ефіопами «крайніх людей, поселених двояко: одні — де сонце заходить, а другі — де воно сходить». За Гомером, Мемнон — син Зорі, і народився він у країні, що лежить на сході сонця. А Єгипет розташований не трохи на схід, а зовсім в іншу сторону— на південному сході від Греції. За легендою вважали землею Мемнона ту Ефіопію, яка лежить за Єгиптом.
Так переплуталось поняття про те місце, де жив Мемнон. Переплутався і час, коли він жив. Нісенітниці про смерть Мемнона з’являлись одна за одною. Його гробницю показували відразу в кількох країнах, до того ж віддалених одна від одної: одна гробниця його була в Абідосі, біля Геллеспонта (тобто теперішньої Дарданельської протоки); друга була далеко від неї — у Птолемаіді (у Фінікії); третя була в Ефіопії (за Єгиптом). І всі ці гробниці було споруджено в різні часи; тому і смерть Мемнона приурочувалася в різних місцевостях до різного часу. Та й сам Мемнон за одними розповідями був грек, за другими — ефіоп, за третіми — троянець.
А про фараона Аменхотепа люди так і забули. Його кам’яне зображення остаточно почали вважати зображенням Мемнона, а його голос — чудом божественного походження.
ЯК ЧУДО ПЕРЕСТАЛО ДІЯТИ
Статуя звучала кілька сот років.
Але ніщо на землі не вічне. Настав кінець і чуду.
Одного разу до Єгипту приїхав римський імператор Септімій Север, людина дуже віруюча в своїх богів і щирий їх прихильник. Імператор прибув у Фіви навмисно, щоб побачити знамення боже — статую, що розмовляє. Він відвідав статую Мемнона і дуже бажав почути її голос.
Але статуя, як на зло йому, вперто мовчала.
Таку мовчанку Север вважав, за прояв гніву з боку Мемнона. А гнів надприродного героя мимоволі вселяв у імператора жах.
І з ним трапилося те, що буває і з іншими імператорами: вони звичайно дуже бояться богів, від яких постійно чекають милостей і подачок і на яких звичайно звалюють свої земні гріхи.
Щоб змінити гнів божества на милість, Север наказав підняти і реставрувати статую.
Наказ імператора було виконано, Але звершилось нове чудо: від дотику імператорської руки статуя замовкла. І до того ж замовкла на завжди.
З тих пір і до наших часів вона хоч і височить на тому самому місці, але мертва й німа. І реставрована статуя складається вже не з одного куска каменя, а з п’яти окремих кусків, з’єднаних залізними скріпами.
Мемнон замовк, і про нього, звичайно, забули. Він більше не приваблював до себе відвідувачів з різних країн, про нього перестали говорити. Останній із 70 вирізаних на підніжжі статуї написів, які розповідають про голос Мемнона, помічений 130 роком нашої ери.
ЯКА СИЛА ТВОРИЛА ЧУДО — БОЖА ЧИ БІСІВСЬКА?
А легенда про статую Мемнона, що співала, зберігалась і зберігається досі. Довгий час жило і пояснення, дане чудовому співу кам’яної статуї, довгий час вбачали в цьому щось чудесне, таємниче.