Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Після Різдва сотенний Чміль усадовив Фавна по свою ліву руку — на місце загиблого отця Никодима. Це стрімке підвищення Фавна в братській ієрархії не сподобалося Микиті, який почувався справжнім героєм нічного бою: його підопічний перемістився невідомо чому вгору; але наказів сотенного не обговорювали. Ніхто з братчиків не дізнався ні про розмову Чміля й Мармизи з Фавном перед боєм, ні про довїї перемовини сотенного з новим братчиком після Різдва: Чміль попросив Фавна виконувати обов'язки отця Никодима — стати капеланом братства, адже недаремно людина читає Біблію, тож стоїть ближче до Бога, ніж інші.
— Ми хоч і не релігійне братство, не ченці, але без Бога не можна існувати. Що ж від нас залишиться, якщо хліб заберуть і віру? Дивіться, що зараз робиться: після Вибуху народ знову повернувся до віри. Хто кинувся до язичництва, ось і в нас є троє таких, але більшість визнає Христову віру Навіть Яша Гальперин, хоч юдей, але як нашу віру шанує… Кажуть, в Обухові церква переповнена людом. У кожного своє горе, отже, моляться всі… Тому прошу вас, брате Фавне, стати нашим духовним отцем. Братчики вірять вам і поважають. Ви найстарша людина тут, слово ваше авторитетне. В народі подейкують, що скоро почнеться друге пришестя Христа. Кажуть, є багато прикмет. Кінець світу почнеться… власне, вже почався. Я, признаюсь вам, брате Фавне, не професійний військовий. Так, бавився в козацтво, був пластуном… потім у студентському братстві… вступив до УРА. Пам'ятаю, що тоді робилося — якесь бісівство. Казилися, як перед кін–цем світу. На телебаченні, в житті, в політиці. Думав, не доведе це до добра. Не можна так довго існувати… От і догралися. А як ви думаєте — скоро почнеться Страшний Суд?
— Не знаю, — задумливо мовив Фавн, намагаючись пригадати, ким він є насправді. Невже він священик? — 1 ніхто того не знає. Христос сказав: про годину ту не знають ні ангели на небі, ні навіть Син — тобто Ісус. Тільки Отець. Але я не священик… мені здається, що не священик… Ви помиляєтесь.
Чміль мовчки погодився з ним, згадавши нічні накази Фавна та його бій з нападниками в коридорі. Але не відступав від свого задуму:
— Це нічого. Хоч тимчасово побудьте, доки знайдеться справжній піп. Людям треба сповідуватись, щоб гріхи їм відпустили, дітей треба хрестити, весілля треба грати. Розкажете братчикам про Святе Письмо. Багато знають цю історію тільки з музичної комедії «Смерть на Голгофі».
— Поранених… не треба було вбивати, — сказав Фавн, розуміючи, що їх треба було вбити за законами тої нещадної війни, що почалася в ніч на Різдво.
Чміль розсердився:
— А що з ними накажете робити? Годувати їх, коли самі голодуємо? Лікувати, коли ліків немає? А потім, коли вони одужають? Думаєте, мені приємно? Мармизу братчики катюгою назвали. Вже почали боятися його…
— Я погоджуюсь, — несподівано сказав Фавн. — Тільки віддайте мені бліндаж, що біля господарського двору Хочу там жити… в печері. А в разі нападу буду відстрілюватись. І якщо хто схоче, нехай приходить на сповідь.
«А кому ж мені сповідатись? — подумав. — І звідки в мені той тягар гріхів смертельних?»
З бліндажа винесли запаси картоплі й моркви, забрали діжки з кислою капустою й солоними огірками — перенесли до погреба, що був виритий навпроти харчоблоку. Причепурили сяк–так землянку, поставили вузьке ліжко й невеличкий столик, повісили хрест і лампадку, проте спертий запах картоплі й кропу ще довго залишався.
Першим на сповідь до Фавна прийшов сержант Микола Мармиза. Він змінився після того бою — уникав зустрічатися поглядом з братчиками, кулаки вже не так весело гуляли по ребрах підлеглих. Навіть у темряві бліндажа можна було помітити, як змарніло його шляхетне обличчя карпатського графа. Мармиза став на коліна перед Фавном. Той спочатку знітився, не знав, що робити, але потім прикрив сержантову голову старим темно–синім з золотими шаблями й малиновими хрестами прапором бригади «Батурин», знайденим у бліндажі.
— Кажи, — ніяково наказав Фавн, дивуючись, що цей зарізяка слухняно стоїть перед ним на колінах й готовий повідати свої таємниці.