Час великої гри. Фантоми 2079 року

Снігопад ущух, стояв сухий морозець, коли дихається легко й думається прозоро. В полі вже не залишилось слідів минулого бою, хоча напівтемрява й пам'ять про боєзіткнення надавали цій місцевості похмурого колориту Фавн, одягнений у теплий костюм Бьорна Ульванга (кольчугу правда, не надягнув), йшов, не озираючись: не сумнівався, що сотенний Чміль навів на нього бінокль й не зводить погляду.

Фавн насправді не пам'ятав ні свого імені, ні того, що привело його до казарми братства. Знав лишень, що Чорний Мор звалив його в якомусь спорожнілому селі, де Фавна відпоювала настоями трав стара знахарка; але невдовзі вона сама захворіла, вкрившись чорною коростою, і, звуглена, вмерла в сусідній хаті. Коли і як доповз до стогу сіна, він не пам'ятав. Запам'ятав, як, виривши нору в сіні, де бігали по ньому веселі руді миші, він почув розмову: їх було троє — один говорив дивною, трохи схожою на німецьку, пташиною мовою, його перекладав на московське, акаюче наріччя другий, а третій намагався розмовляти норвезькою з грубим українським акцентом. Домовлялися про атаку на казарму в ніч на Різдво, о третій годині. Перший — мабуть, командир — пообіцяв третьому винагороду від імені конунга — золоту крону Третій перепитав, як звуть конунга, сказав, що конунг обіцяв йому більше. Московський товмач послав його нах. На тому й розійшлися.

Сморід рудого мишачого племені не давав Фавну дихати; рятуючись від задухи, він вистромив зі стогу голову, побачив, як тихо від'їжджають четверо саней, зникаючи у темряві. Ковтнувши морозного повітря, Фавн остаточно стратив притомність.

Тепер, пригадавши розмову Бьорна Ульванга, невідомого москаля й Святополка — сумнівів не було, що це він, — Фавн поспішав до стогу сіна, бо усвідомив, що залишив у норі торбу, з якою ходив по селах, а що в тій торбі — того не пам'ятав.

Можливо, торба дасть йому відповідь на запитання, хто він?

Зайшов за стіг так, щоб його не видно було з казарми, поставив малі санчата — ґринджол йому не дали, ще заважкі для нього, — й почав згрібати сіно. Нарешті знайшов лаз до свого лігва, проповз усередину крізь кольке сіно, що заплуталося в його бороді, й намацав торбу, яка здалася йому неймовірно важкою. Як ходив він з цим тягарем, виснажений і хворий?

Не став дивитися, що всередині. Швидко поклав торбу на дощатий настил саней, оточений з трьох боків саморобною фанерною огорожкою, щоб буряки чи морква не розсипалися — натрусив згори сіна і повернувся, не поспішаючи, до казарми. Після нічного бою з чотирьох боків двору сотенний Чміль виставляв вартових, які контролювали кожен рух іззовні. Вартовий з вежі привітно махнув рукою Фавну, дозволяючи йому повернення на територію братства.