К7
- Автор: Тис Юрій
- Серия: Бібліотека видавництва «Гомін України» #25
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Гомін України
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «К7». Краткое содержание книги:
Семен дрімав цілу дорогу, був виснажений працею останніх тижнів. І мені пригодився б відпочинок, коли б я думав категоріями мого попереднього життя. Але сьогодні не те: я звик уже спати ледве кілька годин, товктися по незайманих нетрях, вилазити на дикі скелі, а в кімнаті дослідів провірювати простір, розшукуючи підозрілі хвилі і негайно міняючи наші. Нас шукали всі держави світу. Ставало дедалі тісніше у просторах, розмови з дядьком ми мусіли обмежувати до найважливіших тільки вимін думок. Ми мали ракети більших вимірів, а складові частини до них виробляли ночами в заводі Семена.
Я зменшив скорість авта. Семен прокинувся й ввімкнув особливий радаровий прилад. Я глипнув на екран. У віддалі кількох сот кілометрів ні позаду нас, ні перед нами не було живої душі. Ось ще хвилина, і я повернув у глиб зелені. Тут ми заховали авто так, що з шосе не було його видно, і рушили в ліс. За кілька годин ми опинилися над глибоким проваллям. Ген унизу плила велетенська ріка, яка губилася у непрохідних пралісах. Але нам ніколи було втішатися чудесною природою. Ми подалися швидким кроком майже незримою кам’яною стежкою вздовж провалля.
За невеликим виступом скелі ми зупинилися. Аж тепер я помітив, що Семен несе подовгасту скриньку, яку саме тепер відчинив. У ній лежали довгі вузькі ракетки. Звільна наставляв Семен перстені на їхніх голівках: 50, 30, 10, 5. Провіривши якісь дрібні прилади, він впустив ракетки у вижолоблені в скелі приміщення для них.
Ми верталися середньою скорістю. Надходив вечір, небо зайнялося яскравими кольорами, і здалеку замерехтіли внизу тисячі світел міста. Ми не мали потреби в’їжджати у місто. Завод був розташований у підміській горбкуватій околиці, сусідами були люди, які бажали відпочити від великоміського гамору і в цій дільниці мали свої котеджі.
У кімнаті ми вглибилися у фотелі. Семен покликав прислугу й замовив вечерю. Примкнув очі. Останні тижні вичерпали нас до краю.
— Але завдання виконали на час! — промовив Семен, неначе відчуваючи мої думки. — Після вечері зголосимо дядькові: ми готові!
Я мовчав. Напівугруз у фотелі і сам не знав, коли здрімнувся…
Раптом я схопився. Те саме зробив Семен. Під дверима почулася гостра перепалка слів, чути було голос слуги і якийсь інший, подражнений, тонкий. Я сягнув до кишені. Зброя як завжди була напоготові. Рвучко відчинилися двері, і в кімнату, наче штовхнений незримою силою, влетів слуга, захитався і ледве вдержався на ногах, в останній хвилині вхопившись рукою за одвірок.
А за ним появилася Гаська. Обличчя багряніло в неї від люті, я не мав часу спам’ятатися, як почув здивовано радісний голос Семена:
— Гаська!
— А Гаська! Я! Чому це не впускають мене до тебе? Які тут порядки?!
Вона грізно глянула на старого слугу.
— Три вечері! — наказав Семен, і слуга вийшов.
— Мене прислали сюди на університетські студії! Як тобі це подобається?
— Мені не подобається! — з місця відповів я.
— Негайно мушу знайти тобі мешкання.
— Яке мешкання? Я буду жити тут!
— Де тут? — це Семен.
— Де тут? — це я.
— Тут, у вас. Маєте шість кімнат?
— Маю.
— Три будуть для мене. Дві з балконом, одну з видом на гори.
— Ага! — скрикнув я. — А нам що залишиться?
— Дві з видом на вулицю, одна з видом на фабрику! — відповіла Гаська.
— То ти вже й встигла розглянутися! — злобно завважив я й заперечив: — Таке не може бути!
— Побачимо! — заспокоїлася вже Гаська. — Дактилі маєте для мене?
Семен без слова відчинив буфет і подав Гасьці коробку добірних овочів.
Приглушено задзвонив телефон. Семен підняв слухавку, очима вказуючи мені другу. Це в нас так завелося, завжди хтось з нас слухав розмову, бо могли бути важливі справи, які треба б послухати другому, або записати на стрічку. Гаська орієнтувалася в нових умовах негайно, вона приклала до вуха третій мікрофон.
Я почув голос.
— Семен?
— Так!
— Тут Рауль. Як буде? Прийдеш до мене?
Семен глянув на годинник. Це Рауль, шеф департаменту і його приятель, пригадував йому, що вони умовилися на сьогодні.