Переможець отримає все

Доля мала вигляд лисуватого невисокого підполковника, який головував у складі обласної комісії.

— То ти, значить, в обмеженому контингенті хочеш служити? — запитав підполковник, гортаючи справу. — А чому? Тут пишуть, що в тебе щось удома сталося, що вплинуло на твоє рішення.

— Мати померла. Тепер я сам. Якщо раптом загину, то нехай вже краще я — ніхто не плакатиме. Беріть мене, а хтось нехай лишиться.

— Ну, по-перше, наші солдати їдуть туди не для того, щоб гинути, — вклинився інший, з явно неприємним обличчям та очима. — А по-друге, виконувати інтернаціональний обов’язок — це насамперед висока честь для кожного воїна, і ми повинні розібратися, чи гідний ти цього.

— Пробачте, будь-ласка, — опустив очі хлопець. — Я просто хвилююся. Я готувався — парашутну школу закінчив у ДОСААФі — подивіться. Будь ласка, я вас прошу.

— Ну, що… — мовив головуючий, коли хлопець став у стрій, — я гадаю, з такими приписками райвійськкомату пускати його туди не можна.

— Однозначно, — підтримав «неприємний». — Схопить автомат, наламає дров — сам у дисбат, а ми у відставку. Стройбат — і нехай там воює.

— Наламати дров усі можуть, особливо, коли по тобі стріляти починають, — озвався ще один. — Хоче хлопець — я думаю…

— Даниле Петровичу, — підвищив голос «неприємний». — Ви бачили, що тут — офіційна заява райвійськкома! Потім він буде розумним, а ми дурними.

— Стоп, — озвався майор праворуч у десантній формі. — Шановні, як ми будемо «ес-один» по стройбатах розкидати, я не знаю, з чим до частини їхатиму! Ви дивіться — всі підряд як не криві, то горбаті! А ДОСААФ навіщо працює? Навіщо місяць на нього кошти витрачали?

— А ви приписку бачили? — знову взявся за своє «неприємний». — Попаде до вас і свідомо парашут не розкриє. Потім…

— У нас усі все роблять свідомо, — майже по складах промовив майор у береті. — А отаким дур з голови швидко вибивають.

— Як хочете…

— Гаразд, — підбив підсумок полковник, закриваючи папку зі справою Середи, — команда одинадцять-п’ятнадцять. Наступний!