Помста професора Моріарті
- Автор: Гарднер Джон Эдмунд
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1995, №7-9
- Переводчик: Андрей Иванович Евса
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Помста професора Моріарті». Краткое содержание книги:
— А твій брат?
— Везе Спіра та його дружину до готелю. Їхня кімната на тому ж поверсі, що й ваша. А наша з Біллом — навпроти. Так що цієї ночі ми всі будемо поряд. Про вас ніде ніяких розмов. На причалі теж нічого підозрілого не помічено. Все спокійно.
— А Гаркнесс?
— Улаштувався біля готельних стаєнь. Сьогодні ввечері виїде до Лондона. Ми вирушимо завтра залізницею.
Моріарті, злегка погойдуючись у кебі, зацікавлено виглядав у вікно, немов їхав незнайомим містом чужої країни.
— Ліверпуль змінюється повільно, — мовив він ледь чутно. — Можу заприсягтись — побачив на вулицях десяток жінок, яких дуже давно знаю.
Вони швидко проїжджали районом доків з його гамірними винарнями та повіями, що вабили моряків усього світу.
— Нерухомість тут дає добрі прибутки, — зауважив Джекобс.
— Кажуть, акр землі в районі ліверпульських доків може дати вдесятеро більший зиск, ніж сто акрів найкращої орниці у Вілтширі.
— Можна повірити. Сюди прокладено багато прямих доріг.
— І не тільки через це, — задумливо докинув Моріарті. Незабаром вони звернули на розкішну Лайм-стріт, зупинилися біля готелю «Сейнт-Джордж», і навколо них заметушилися носії та хлопчики. Моріарті назвався вигаданим прізвищем, а як домашню адресу вказав невідомий академічний інститут Середнього Заходу Америки.
Брати Джекобси замовили для свого зверхника найкращі в готелі, зі смаком умебльовані апартаменти — вітальню, велику спальню та ванну кімнату, які виходили вікнами на жваву, гарну вулицю.
Носії занесли речі й, утираючи впрілі лоби, зникли, а Моріарті погладив шкіряну валізу, немов то був витвір незвичайної краси.
— Я приготував для вас маленький сюрприз, професоре, — сказав Бертрам, коли носії пішли. — Дозволите?
Моріарті кивнув і, діставши з валізи пляшку дорогого бренді, відкоркував. Почувався втомленим і не був у доброму гуморі, певно, внаслідок напруженої морської подорожі. Та його настрій тут же підскочив, коли Бертрам відчинив двері й до кімнати ввійшла Селлі Годжес.
— Рада бачити тебе знову! — Селлі Годжес підійшла до професора і, взявши його за руки, ніжно поцілувала в обидві щоки.
Селлі Годжес посідала особливе місце в оточенні Моріарті. Їй підкорялися вуличні повії й належали будинки розпусти, в тому числі славетний дім у Вест-Енді, вона особисто постачала професора молодими жінками й сама, з невеликими перервами, була його коханкою.
У свої тридцять із чимось Селлі справляла враження й мідного кольору волоссям, і розкішною фігурою, принади якої завжди підкреслювала. Сьогодні на ній була скромна блакитна сукня, що воднораз більше ніж натякала на спокусливі форми під нею.
На губах Моріарті заграла посмішка; ніби вивчаючи її, він ступив крок назад і спитав:
— Ну, Сел, ти лишилась мені вірною?
— Це було нелегко, Джеймсе. — Їй одній з небагатьох дозволялося називати його на ім'я. — Старе минулося, сам знаєш. У мене зараз тільки дім у Лондоні, а відколи ти поїхав, я втратила контроль над вуличними дівчатами.
— Але…
— Але я буду рада гріти тобі вечерю будь-коли, якщо ти забажаєш. — Вона наблизилась до професора, та він ще трохи відступив, бо не любив залицятися до жінок на очах у членів клану. В коридорі почулися кроки, з'явилися Вільям Джекобс і Спір з дружиною. Були потиски рук, поцілунки, перешіптування жінок, щедрі порції бренді.
Коли гомін стих, Берт Спір підняв склянку й звернувся до професора:
— За щасливе повернення!
Дочекавшись, поки вщухнуть схвальні вигуки, професор обвів присутніх поглядом.
— За щасливе повернення! — повторив він, потім додав: — І за перемогу над тими, хто проти нас!
— Хай буде так! — докинув Спір.
— Всього їм найгіршого! — підніс угору склянку Бертрам Джекобс.
— Хай вони зійдуть кров'ю й перетворяться на труху! — приєднався Вільям Джекобс.
Жінки згідливо кивнули, й усі поспіхом, немов од цього залежало їхнє життя, випили. Бертрам відразу ж наповнив склянки знову.
Трохи згодом, на знак Моріарті, зі словами, що чоловікам треба поговорити, Селлі Годжес відвела Бриджит убік.
Колі жінки відійшли, Моріарті, глянувши по черзі на братів Джекобсів, запитав:
— Ну, що зроблено?
— Будинок готовий, — відповів Бертрам Джекобс. — Просторий, дуже зручно розташований біля Ландбрук-Істейт в Ноттінг-Гіллі. Є невеликий садок і теплиця. Серед сусідів ми пустили чутку, що ви американський професор і не дуже любите спілкуватися. Тут займатиметеся наукою й вряди-годи їздитимете на континент.
— Гаразд, — повільно кивнув Моріарті. — Умеблювання?