Помста професора Моріарті
- Автор: Гарднер Джон Эдмунд
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1995, №7-9
- Переводчик: Андрей Иванович Евса
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Помста професора Моріарті». Краткое содержание книги:
Залізнична естакада в районі ліверпульських доків часто захищала докерів од дощу дорогою на роботу й з роботи, тому її прозвали парасолькою. Цю свою функцію вона добре виконала 29 вересня 1896 року, коли після довгої посухи випав теплий дрібний дощ.
Попри дощ, на прогулянковій палубі «Ауранії» юрмилися пасажири — обриси велетенського порту й верфі, що поступалися хіба лондонським, були для них чарівним краєвидом. З берега здавалося, ніби пароплав місткістю 4000 тонн, після важкої дороги до кінцевої гавані, мов жива істота, сапає й полегшено зітхає, випускаючи пару з червоної, вкритої білими соляними плямами, труби.
Причалили по обіді. Дощ саме перестав, і запнуте хмарами небо, мов подряпане пазурями, вкрилося голубими смугами.
Бертрам Джекобс прибув на пристань учасно, аби побачити, як швартується «Ауранія» й на берег виносять перші валізи пасажирів.
Брати Джекобси були дужі велети, які при потребі могли себе обстояти. Одягнені охайно, трішки барвисто, вони легко сходили за синів із шановної сім'ї середнього класу, а часом навіть за багатих юнаків. Обидва мали ясні живі очі, обличчя без жодних вад чи слідів бурхливого минулого. Їхній батько, високоталановитий фальшивомонетник, помер у в'язниці. Вони пишалися своїми двома дядьками — жорстокими грабіжниками. До злочинного світу брати Джекобси ввійшли з дитинства: спочатку були вправними кишеньковими злодійчуками, пізніше зайнялися грабунком та шахрайством. Моріарті мав обох за надзвичайно корисних. Він особисто дбав про їхнє виховання, слідкуючи, щоб хлопці знали не лише своє ремесло, а й багато іншого: від мови до етикету. Джекобси видавались професорові неабияким капіталом, до того ж лишалися йому відданими. Коли б не він, їхнє життя не склалося б так добре й тепер обидва могли б збувати свої дні в Стіллі, Моделі чи Слотергаусі. Поліція, між іншим, за своїми документами, вважала, що вони й досі перебувають в одній з цих в'язниць.
Бертрам стояв трохи віддалік натовпу, що почав збільшуватися й хвилюватись, коли на берег зійшли перші пасажири. Друзі й родичі віталися, хто просто радісно, хто зі сльозами на очах, а хто й стриманим ручканням. Один священик опустився на коліна, дякуючи Всевишньому за щасливе повернення. Бертрам Джекобс усміхнувся, помітивши в натовпі чимало молодичок, що явно видивлялися чоловіків, пасажирів чи матросів, ладних на них витратитись. Він хотів би мати щось у гаманці для котроїсь із цих досить привабливих пташок.
Вільям Джекобс, виглядаючи Спіра та Бриджит, помітив Лі Чао, який ніс багаж тілисного пасажира в чорному пальті, і нишком перезирнувся з китайцем.
Сходили на берег пасажири, матроси й носії виносили валізи, тюки, ящики, не дуже остерігаючись у виразах, не зважаючи на реакцію вишуканих дам та їхніх супутників. Під'їжджали й від'їжджали кеби, ломовики, самохідні парові візки, старомодні дво— та чотириколісні екіпажі. В суцільному гаморі лунали окремі вигуки й накази.
Моріарті зійшов з пароплава десь о пів на другу, роззираючись довкола з виглядом людини, що вперше ступає на англійську землю.
Говорячи в ніс, мов виходець із Середнього Заходу Америки, він давав нескінченні вказівки двом носіям, щоб були обережніші з його багажем.
Бертрам Джекобс проштовхавсь до трапу, тихо привітався з професором і повів його до кеба, який уже з годину чекав напоготові. Бертрам був задоволений, побачивши, що Моріарті стримано всміхнувся до Гаркнесса, свого давнього візника.
Носії вмостили речі, і Моріарті артистично розіграв, що не знайомий з грошима й не знає, як з ними розрахуватися. Зрештою, Бертрам приєднався до гри й заплатив з власної кишені.
Лише коли вони залишились у кебі вдвох, а Гаркнесс умостився на передку, професор, відкинувшись назад, заговорив своїм нормальним голосом.
— Ось я й повернувся. — Він помовчав, ніби перевіряючи в думці сказане. — Куди ми їдемо?
— До готелю «Сейнт-Джордж». Ембер сказав, ви бажаєте трохи розкошів і тиші. В дорозі все було спокійно?
Моріарті усміхнувся й кивнув головою.
— Бувала й негода. Бриджит Спір думала, що помре, поки ми сюди дістанемось. «Сейнт-Джордж» — це добре. Трохи комфорту не завадить. Один день перед сухопутною частиною подорожі. Один день і добре вино.
— І спокійний сон.
— Навряд чи такий спокійний, як хотілося б, — знов усміхнувся професор. — Я після пароплава завжди погано сплю. В Ембера все гаразд?
— Він поїде з Лі Чао до Лондона. Все передбачено.