Я вмію стрибати через калюжі

П’яниця прикрив ковдрою ноги і, сидячи, кілька разів смикнув себе за чуба. Потім сказав Мікові:

— У мене й досі язик дерев’яний од тих ліків. І в очах усе стрибає.

— Хочете яєчко? — гукнув я до нього тоненьким од хвилювання голосом.

— Хлопець питає, чи ти з’їси яйце на сніданок, — пояснив йому Мік.

— Так, — відповів він, усе ще тримаючи себе за чуба. — З’їм. З’їм. Мені треба підкріпитися.

— Він з’їсть, — гукнув до мене Мік. — Давай яйце.

І я перейнявся приязню до п’яниці й вирішив попросити матір, щоб вона приносила яйця і для нього.

Після сніданку санітарки квапливо переходили від ліжка до ліжка, накриваючи постелі знятими на ніч покривалами. Вони схилялися над кожним ліжком, і хворі дивилися на них з подушок, знизу вгору. Але санітарки, зайняті своєю роботою, ніби й не помічали тих поглядів.

Вони підтикали ковдри й покривала, розправляли їх так, щоб не лишалося жодної зморшки, готуючи палату до обходу старшої медсестри.

Коли санітарки мали час, вони залюбки жартували з нами. Здебільшого це були добродушні, приязні, балакучі дівчата, старшу медсестру вони називали «старою індичкою» й по-змовницькому цитькали, попереджаючи про появу медсестер.

Нянечка Конрад, молоденька сміхотлива пампушечка, була улюбленицею Енгуса. Коли йому приносили апельсини, він завжди залишав один для неї.

— Гарне дівчатко, — якось сказав він, коли вона, поспішаючи кудись, на ходу всміхнулася до нього. — От візьму й примушу її піти подивитися родину Бланш.

До міста саме мала прибути на щорічні гастролі мандрівна трупа «Майстри естради», і хворі вже обговорювали зміст яскравих афіш, які сповіщали про гастролі.

— Про цю родину Бланш я вам одне скажу, — заявив Мік. — Працює вона на совість. Там є один хлопець — він виступав тут торік — ну, просто чудо!.. Він грав «На ній троянд червоних був вінок» на пляшках з-під пива, і так грав, що, хай йому грець, аж сльози на очі напливали. Маленький такий хлопчина і з виду непоказний — зустрів би його в шинку, то й уваги не звернув би. Ех, шкода, що цього року не доведеться їх побачити.

Коли на світанку другого дня після початку гастролей нянечка Конрад вбігла до палати, Енгус уже не спав — йому нетерпеливилось почути її враження.

— Ну, як сподобалося? — гукнув він їй.

— Ох, це було чудово! — відповіла вона. — Ми сиділи в другому ряді.

Її пухкі щоки сяяли після ранкового вмивання. Вона замовкла на мить — переглянула книгу записів, що лежала на столику біля дверей, — тоді підбігла до Енгуса і, поправляючи його постіль, захоплено зацокотіла:

— Це було просто казково! В залі — жодного вільного місця. А той, що перевіряв квитки при вході, був у чорному кашкеті з червоною околицею.

— То, мабуть, сам старий Бланш, — озвався Мік з того боку палати. — Він завжди там, де пахне грішми.