ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Найрадикальнішим випадком хворобливого пошуку ворога є, звісно, геноцид — сплановане знищення певним народом усіх тих, хто сприймається як супротивник. Ми знаємо, як пропагандистська машина Гітлера перетворила євреїв — сусідів, працівників чи навіть друзів — на нікчемних ворогів держави, що заслуговували «остаточного вирішення». Цей процес розпочинався з підручників початкової школи, де всіх євреїв було зображено мерзенними, не гідними бодай найменшого співчуття. Зараз я хотів би коротко розглянути недавній приклад геноциду, що супроводжувався зґвалтуваннями, як зброї проти людяності. А потім я покажу, як один аспект цього складного психологічного процесу — аспект дегуманізації — можна дослідити в умовах контрольованого експерименту, виокремлюючи важливі елементи для послідовного аналізу.
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДСТВА: ГЕНОЦИД, ЗҐВАЛТУВАННЯ І ТЕРОР
Література вчить нас щонайменше три тисячі років, що немає ані людини, ані держави, нездатної творити зло. У Гомеровій розповіді про Троянську війну Агамемнон, командувач грецького війська, промовляє до своїх людей перед нападом на ворогів: «Хай ніхто з них [троянців] від рук наших гибелі злої не урятується! Хай навіть ті немовлята загинуть, що матері їх в утробі ще носять! Нехай в Іліоні без похорону безслідно усі пропадуть вони разом!»[18] Ці ниці слова промовив громадянин однієї з найбільш цивілізованих політичних націй того часу, батьківщини філософії, юриспруденції та класичної драми.
Ми живемо у «столітті масових убивств». Понад 50 мільйонів людей систематично винищено за урядовими указами, що їх із готовністю виконували військові та цивільні сили. Починаючи з 1915 року, турки Османської імперії вирізали півтора мільйона вірмен. У середині XX століття нацисти знищили не менше ніж шість мільйонів євреїв, три мільйони радянських військовополонених, два мільйони поляків і сотні тисяч представників «небажаних» народів. Радянський Союз Сталіна знищив 20 мільйонів своїх громадян; державна політика Мао Цзедуна призвела до ще більшої кількості смертей — близько 30 мільйонів китайців. У Камбоджі комуністичний режим червоних кхмерів знищив 1,7 мільйона жителів власної країни. Партію Саддама Хусейна «Баас» звинувачують в убивствах 100 тисяч курдів в Іраку. А 2006 року в суданській провінції Дарфур вибухнув геноцид, який було проігноровано усім світом[19].
Зауважмо, що майже ті самі слова, які вимовив Агамемнон три тисячоліття тому, прозвучали в наш час у далекій африканській країні Руанді, коли представники панівного етносу — гуту — розпочали знищення своїх сусідів, які належали до меншини тутсі. Одна жінка, жертва цього геноциду, згадує, як один із її мучителів сказав їй: «Ми збираємося вбити всіх тутсі — згодом діти гуту не знатимуть, як виглядали діти тутсі».
ЗҐВАЛТУВАННЯ В РУАНДІ
Миролюбний народ тутсі в Руанді в Центральній Африці відчув на собі, що смертельно ефективною зброєю масового знищення може виявитися простий ніж-мачете, якщо ним орудувати ефективно. Систематичне винищення тутсі розгорнулося по всій країні впродовж кількох весняних місяців 1994 року. Протягом декількох місяців геноцид охопив усю країну. Бригади смерті, озброєні мачете і цвяхованими довбнями, вбивали тисячі невинних чоловіків, жінок та дітей. У звіті Організації Об’єднаних Націй сказано, що приблизно за три місяці було вбито від 800 тисяч до 1 мільйона руандійців. Ця різанина стала найжорстокішою за всю історію Африки. Три чверті всього населення тутсі було стерто з лиця землі.
Гуту по команді різали колишніх друзів і найближчих сусідів. Один убивця-гуту в інтерв’ю десять років потому сказав: «Найгіршим епізодом у цій різанині було вбивство мого сусіда: ми часто випивали разом, його худоба паслася на моїй землі. Він був мені як родич». Мати-гуту описала, як вона позабивала дітей із сусідського дому, які дивилися на неї широко розплющеними від здивування очима, тому що вони підтримували добрі взаємини й усе життя дружили. Вбивця посвідчила, що хтось із уряду сказав, що тутсі були їхніми ворогами. Потім їй дали кийок, а її чоловікові мачете, щоб вони могли боротися з загрозою. Жінка виправдовувала свої дії тим, що зробила дітям «послугу» — якби вона їх не вбила, вони залишилися б немічними сиротами, адже з їхніми батьками було вже покінчено.
Донедавна систематичним зґвалтуванням руандійських жінок як тактиці терору і духовного пригнічення майже не приділяли уваги. За деякими даними, зґвалтування почалися з того, що лідер гуту, майор Сильвестр Кекумбібі, спочатку зґвалтував дочку свого колишнього друга-тутсі, а потім віддав її на поталу іншим чоловікам. Потім дівчина посвідчила, що він сказав: «Ми не витрачатимемо на тебе кулі; ми тебе зґвалтуємо, і це буде набагато гірше».
18
Гомер, Іліада. Пісня шоста, рядок 58-60 (переклад Бориса Тена).
19
L. W. Simons, «Genocide and the Science of Proof», National Geographic за січень 2006 року, c. 28-35. Також див. проникливий аналіз масових убивств у розділі: D. G. Dutton, Е. О. Doyankowski, М. Н. Bond, Extreme Mass Homicide: From Military Massacre to Genocide, y: Aggression and Violent Behavior, вип. 10, травень—червень 2005 року. — С. 437-473.