Незнайко на Місяці

Дуже здивувався Знайко, прокинувшись того ранку, коли був призначений відліт на Місяць. Він подивився у вікно і не побачив космічного корабля. Звичайно, коли Знайко дивився у вікно, він бачив ракету, що височіла над дахами будинків, бачив її верхівку, що стирчала на тлі пеба, наче гігантська сигара або поставлений сторч дирижабль. Кожного разу, дивлячись на ракету, Знайко милувався її красивими обрисами, в яких було щось стрімке, щось таке, що нестримно поривалось у височінь, у космос, у невідоме. Іноді Знайко навмисне прокидався рано-вранці, щоб ніхто не заважав йому натішитися цим прекрасним видовищем. Склавши на грудях руки і спрямувавши свій дерзновенний погляд у світовий простір, він стояв біля відчиненого вікна і мріяв. Ракета бовваніла перед ним, виблискуючи стальними боками, ніби купалась у перших золотих променях сходу сонця. Свіжий ранковий вітерець віяв прямо в обличчя, від чого у Знайка виникало відчуття сили й бадьорості. Йому здавалося, ніби все його тіло ставало легким і гнучким, а на спині виникали крила.

В такі хвилини Знайкові хотілося заспівати, закричати, зробити якесь велике наукове відкриття або підстрибнути вгору й летіти на Місяць.

Те, що цього разу Знайко не побачив у вікні ракети, справило на нього якесь дивне враження. Він мав таке почуття, ніби все, що діялося досі — і знахідка місячного каменя, і відкриття невагомості, й побудова міжпланетного корабля, — все це сталось у сні, а коли він прокинувся, все зникло, мовби нічого й не було.

Звісно, це почуття виникло у Знайка лиш на мить, бо ж він не припускав і думки, що сновидіння могло бути таким довгим і яскравим. Пересвідчившись, що очі все ж не обманули його, він подумав, що ракета могла просто впасти на землю од вітру або від якогось коливання грунту. Миттю вискочивши з кімнати, він збіг сходами й помчав до хвіртки.

— От яка біда! — бурмотів про себе Знайко. — А що, коли в ракеті під час падіння щось зламалось або зіпсувалося?

Він вискочив із хвіртки й щодуху побіг вулицею. Через п'ять хвилин він уже підбігав до Космічного містечка, а ще за хвилину увірвався на круглу площу й зупинився мов укопаний. До найостаннішої миті Знайко сподівався, що побачить ракету, яка лежить поперек площі. Він виразно уявляв собі, як вона лежить, і те, що він побачив, збило його з пантелику. На площі ніякої ракети не було: ні стоячої, ні лежачої, ні цілої, ні поламаної.

Почуваючи, що ноги його ніби задерев'яніли, Знайко пробрався до стартового майданчика і дуже ретельно оглянув усе. Стартовий майданчик був зовсім цілий. Все навколо теж було ціле. На землі не було ні подряпини, ні найменшої дірочки, в яку могла б провалитися ракета. Не знаючи, що й думати, Знайко стояв і розгублено озирався. В цей час він побачив, що через площу до нього біжать Фуксія та Рибка. Вони були страшенно схвильовані. Очі в обох були широко розплющені. Підбігши до Знайка, вони хотіли щось запитати, але тільки безпорадно роззявляли роти, бо від хвилювання нічого не могли сказати.

Спочатку Знайко теж мовчки дивився на них, але він опам'ятався першим.

— Де ракета? — закричав Знайко писклявим голосом.

Не дочекавшись відповіді, він схопив за плечі Рибку й почав трясти її з усієї сили.

— Де ракета, я вас питаю, гуль-тяї?

— Ми не гуль-тяї! — пробелькотіла мало не плачучи Рибка.

— Ну, гуль-тяйки! — виправився Знайко.

Не в силах стерпіти таку грубість, Рибка мовчки відкинула Знайкові руки і, гордо підвівши голову, пішла геть. Фуксія теж з гідністю підвела голову, стиснула губки й подалася за Рибкою. Знайко зачудовано дивився, як вони зникли в своєму будиночку, що стояв край площі. Тільки тепер вій збагнув, яку дурницю вчинив, і побіг за ними.

— Прошу пробачення! — закричав він, вскочивши у будинок. — Ви повинні вибачити мені. Я так розгубився, що втратив розум! Будьте ласкаві, скажіть, куди поділася ракета?

— Ми знаємо про це не більше, ніж ви, — відповіла Фуксія. — Ми самі хотіли дізнатись у вас.

— Але ж я нічого не знаю, — розвів Знайко руками. — Знаю тільки те, що більше не бачу її. Раніше бачив, а тепер бачу, що більше не бачу, мовби хто поцупив її у нас з-під носа!