Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Під Сидоровом залягли в розстрільнях та легких шанцях частини 123-ї пішої бриґади. Наша кіннота, йдучи на хвості решток ворожої кінної бриґади, вривається в большевицькі розстрільні й починає сікти піхоту. Майже одночасно Окремий кінний курінь ім. Івана Сірка, що був надійшов з півдня, між Сидоровом і становищами частин 123-ї бриґади бере їх під вогонь своїх кулеметів, а потім кидається в атаку, дорубуючи піших і кінних.
Як наслідок цих бойових операцій дня 25 липня до 11 години ранку Окрема кінна дивізія вщент розгромила ворога. Було знищено всю ворожу кінноту і два полки піхоти 123-ї пішої бриґади разом із командирами тих полків. Командир большевицької кінної бриґади був забитий. На ньому в польовій ташці (сумці) було знайдено посвідку ще з царських часів, що то був ротмістр 10-го гусарського Інґерманландського полку. А політичний комісар тієї бриґади, оточений козаками у фільварку коло Сидорова, на заклик здатися застрілився.
Було захоплено 34 кулемети, 3 польові гармати, коні й усе військове майно червоних та з 11 санітарних возів (тачанок) з медикаментами й медичними сестрами.
Окрема кінна дивізія втратила 2 козаків забитими, було поранених 33 козаків і 3 старшин.
У цьому кінному бою брало участь до 2500 шабель з обидвох боків.
Після бою командир Окремої кінної дивізії дав наказ командирові 1-го кінного Лубенського полку пройти з полком під м. Гусятин на Збручі, зайняти побережжя з нашого, західнього, боку р. Збруча й стежити за можливим там ворогом до відклику.
В короткому часі сотник А. Голуб доніс, що зі своїм полком спокійно зайняв крайні будинки Гусятина й надіслав стежі по березі в обидва боки. На протилежному березі і в Гусятині присутности ворога не було виявлено.
Штаб Окремої кінної дивізії з генералом І. Омеляновичем-Павленком розташувався під лісом на південь від Сидорова, щоб відпочити перед збором всієї Окремої кінної дивізії і новим походом.
Командирам частин, а з ними і полковникові М. Фролову, що при були до штабу, комдив, вислухавши звіти, висловив подяку за славетні бойові дії й блискучу перемогу над ворогом в цьому класичному бою кінноти.
За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. — Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1964. — Збірник 10. — С. 204–209.
Нічний наступ Чорних запорожців на с. Багринівці
Борис МОНКЕВИЧ, сотник Армії УНР
Сімнадцять день змагалась Запорозька дивізія за м. Летичів, то форсуючи р. Буг, то відходячи назад, то знову здобуваючи місто. Події мінялися, як у калейдоскопі, й на кінець 18 жовтня 1920 р. ворог остаточно був зламаний і Запорожці попрямували далі, на Літин. В авангарді дивізії йшов 1-й кінний полк Чорних запорожців під командою поручника [Карліса] Броже, який заступав раненого в боях на Дністрі полковника [Петра] Дяченка.
Поручник Броже!.. Де він тепер, цей хоробрий латиш, цей благородний лицар-чужинець, який бився в наших рядах за визволення України з лабет червоної Москви. Говорять, що він тепер є начальником повіту в своїй вільній і незалежній Латвії і, напевно, так добре тепер керує повітом, як колись керував полком Чорних запорожців (був начальником поліційних дільниць. -Ред.).
Похідним маршем ішов полк шляхом на Літин у полковій колоні. Головну похідну заставу провадив поручник [Олекса] Сім'янців на три четверті кілометра перед колоною. Поминувши село Війтівці, командант полку отримав донесення від начальника головної похідної застави, що на обрії зауважено довжелезну валку, яка теж рухалася в напрямку на Літин. У далековид можна було розгледіти, як доповідав начальник застави, що це або піхота на возах, або обоз, або те й друге разом.
Командант полку поручник Броже наказав вивести заставу в закриття, а для догляду за валкою виставити спішений бекет (пікет. — Ред.). Полк затримався в селі підгодувати коней.
Теплий ясний день ранньої осені завершував своє існування і сонце вже закінчувало свою денну дорогу, коли командант 3-ї сотні хорунжий [Іван] Бубон дістав від командира полку наказ вирушити на село Багринівці, що було попереду по шляху на Літин, і з'ясувати, хто його займає, причому попереджувалося, аби рух провадити скрито, не битими дорогами, а манівцями.
В одній хвилі 40 шабель на чолі з хорунжим Бубоном і поручником Сім'янцівим вирушило, маскуючись, на Багринівці. Не пройшло й години, як сотня, захована в темряві вечора, вже під'їжджала до села.
Попереду зарисувалися на тлі неба хати величезного подільського розлогого села, почулося брехання собак, крики домашньої худоби й запахло димом. На початку села, як видно, теслярі будували хату чи стодолу.