Принц Ґаллії
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Принц Ґаллії». Краткое содержание книги:
Водночас на сторінках книги в неявному вигляді присутній фантастичний елемент. Це не чаклуни з драконами, не прибульці з інших світів і навіть не гості з майбутнього, що прагнуть змінити власне минуле. Фантастика лежить у самій основі сюжету, в тому самому історичному тлі. У «Принці Галії» витвором авторської уяви є не лише окремі персонажі і ситуації, а вся історія середньовічної Європи з часів падіння Риму до середини XV сторіччя, коли відбуваються зображені в романі події. Автор пропонує читачеві свій погляд на наше минуле, але не намагається ні в чому переконати його, а просто радить розглянути інші можливості історичного розвитку і самому вирішити, що ми втратили, а що навпаки — виграли від того, що історія повернулася саме так, а не якось інакше.
— Геть-чисто відкидаю. А твердження, на зразок „плоть від диявола, душа від Бога“, я взагалі розцінюю як богохульство. Адже саме Господь створив людську плоть і вдихнув у неї душу. Нісенітниця якась виходить: за образом та подобою Божими — і раптом від диявола. Ні, і плоть, і душа дані нам від Бога, а отже, первісно безгрішні.
— Але в такому разі, — зауважила Марґарита, — непорочне зачаття Сина Божого втрачає своє сакраментальне значення.
— А я не впевнений, що воно взагалі мало місце.
— Як?! Ви не вірите в Сина Божого?!
— Ні, чому ж, вірю.
— Проте заперечуєте непорочність його зачаття?
— Не заперечую, а піддаю сумніву.
— І на якій підставі?
— Мені здається, — з усмішкою відповів Філіп, — що Господь Бог також небайдужий до плотських утіх.
Його слова викликали у Марґарити досить несподівану реакцію. Замість розсміятися цьому, як вважав Філіп, вельми дотепному жарту, вона спохмурніла, блакить її очей набула свинцевого відтінку, як небо перед грозою. Потім, так само несподівано, щоки її спалахнули яскравим рум’янцем, а очі збуджено заблищали. Наче підкинута пружиною, вона спритно зіскочила з ліжка на встелену килимами підлогу й міцно схопила Філіпа за плечі.
— Ви що, знущаєтеся з мене?!
Він встав, не зводячи з Марґарити спантеличеного погляду.
— Помилуйте, кузино! Як я можу…
— А проте ви знущаєтеся. Притому жорстоко, безжалісно.
— Хіба?
— Ви ж хочете мене? Признайтеся!
— О, люба Марґарито, — палко прошепотів Філіп, пригортаючи її до себе. — Якщо сам Всевишній не устояв перед Дівою Марією, то де вже мені, грішному. Ти така зваблива, що я…
Вона запечатала його губи довгим і ніжним поцілунком.
— Змія-спокусниця! — сказав він, перевівши дихання. — Твоя сорочка доводить мене до сказу.
— Так ти не заперечуєш існування змія-спокусника?
— Тепер я пересвідчився, що вона є.
— Отже, ти любиш мене? — промуркотіла Марґарита.
— Так, люблю.
— Сильно любиш?
— Шалено.
— Мене одну любиш?
— Аж ніяк. Це було б занадто. На тобі одній світ клином не зійшовся.
У відповідь Марґарита вліпила йому дзвінкого ляпаса.
— Та ти просто негідник! Що тобі варто було збрехати?! Ти… ти тупий, самовдоволений нікчема!
Філіп був украй здивований таким вибухом почуттів.
— Що з тобою, Марґарито? — запитав він. — Чому ти…
— Бо я люблю тебе, невдячний! — не витримавши, люто закричала вона. — Тільки тебе! Одного тебе!
„А це схоже на правду!“ — в захваті подумав Філіп і замість відповіді зірвав з неї сорочку.
— Ти ж казав, що вона доводить тебе до сказу, — зауважила Марґарита. Вони були одного зросту, і її швидке дихання обпалювало його лице.
— Від твого чудового тіла я скаженію ще дужче, любонько. — Він схилив голову і грайливо схопив зубами її плече. — Солодка ти моя! Зараз я тебе з’їм.
— З’їси? — млосно всміхнулася вона.
— Ну, якщо не з’їм, то вже напевно зацілую.
— Давай, давай! Цілуй мене, любий, цілуй, коханий…
— І любий, і коханий, — сказав Філіп, підхопивши Марґариту на руки. — Зараз я лусну від гордощів.
Він обережно поклав її на ліжко, а сам заходився скидати з себе вбрання, водночас милуючись досконалим тілом принцеси, яке обіцяло йому чимало захоплюючих відкриттів на безкінечному шляху пізнання жінок.
— Розпуснику, — мовила Марґарита, дивлячись на нього. — Ти роздягаєшся кокетливо, що та жінка.
— Але врахуй, любонько, — сказав Філіп, вже забираючись на ліжко, — коли поруч жінка, особливо така жінка, як ти, мені важко заснути.
— А я й не вимагаю від тебе такого подвигу, — відповіла вона, всім тілом притиснувшись до нього. — Швидше роби щось зі мною, любий, а то я збожеволію… Я дурна, Господи, я закохалася!
„Ну ти й утнув, Господи! — подумав Філіп. — Вона закохалася…“
Це була остання більш-менш твереза його думка, після чого він цілком поринув у вир солодкої пристрасті…
Розділ XXVIII
Тиха вода греблі рве
Лише за півгодини після зіткнення з Філіпом Ґабріель врешті наважився піти далі. За цей час він анітрохи не заспокоївся, навпаки — ще дужче розпалився і геть розтріпав своє волосся та одяг, коли несамовито кидався від стіни до стіни, охоплений найсуперечливішими почуттями.
На поверсі фрейлін було темно, хоч в око стрель, тому Ґабріель видобув з кишені недопалок свічки і запалив її від кресала. Потім він перетнув з кінця в кінець довгий коридор і опинився на початку іншого, обабіч якого через кожні сім-вісім кроків вишикувалися в два рівні ряди невеличкі дверцята.