Безслідний Лукас
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- ISBN: 5-833-00051-4
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Безслідний Лукас». Краткое содержание книги:
У центрі уваги письменника молодий американський учений Лукас, який виношує ідею посилення розумового потенціалу людства, використовуючи весь історичний спадок і найновіші досягнення науки і техніки.
На кошти приватного фонду в супроводі його представника містера Ора Лукас здійснює подорож в країни, де колись зароджувалася цивілізація. Коли учений повертається додому, на нього чекає страшна несподіванка: приватний фонд виявляється замаскованою організацією військового відомства, ідею Лукаса хочуть використати «яструби» з Капітолійського пагорба на зло людству і всій планеті. Лукас безслідно зникає, та ідеї, надто коли вони осяяні високою метою, не зникають ніколи.
— Гостює в мене?
— Так.
— Хто це тобі сказав?
— Мама Лайз.
— Лукас, що ти вигадуєш? Як ти можеш?.. — голос їй урвався, і Лукас виразно почув схлипування.
— В чому справа, Люсі? Ти плачеш? — гукнув він. — Схлипування перейшло в ридання, і Лукасові, терзаючись невідомістю, довелося ждати, поки сестра хоч трохи заспокоїться. Це тривало довго, так довго, що телефонна трубка в Лукасовій руці стала ніби свинцевою, та незмірно більший тягар навалився йому на серце, передчуття чогось невідворотного і жахливого.
Нарешті сестра все ж згадала, що Лукас у Каліфорнії ще слухає її, тому вона спробувала трохи втишити свій плач і крізь спазми ридань проштовхнула кілька слів:
— Ти… хіба… не одержав… телеграми?
— Якої? Куди? — закричав одчаєно Лукас, хоч мав би питати: «Про що телеграма?».
— В Єгипет… Ми…
— О цей клятий Єгипет!.. Я вже два місяці в Штатах… Закрутився і ні заїхав, ні подзвонив до вас… На різдво я писав вам з Йорданії… Хіба ви не одержали моїх листівок?
— Телеграма була про маму, — вже зовсім виразно промовила Люсі.
— Про?.. Що з мамою?
— Вона вмерла.
— Люсі, я не почув! Що ти сказала?
— Я сказала, що наша мама вмерла.
Він дивився на телефонну трубку в своїй руці, як на клубок змій.
— Але ж вона щойно дзвонила мені!
— Не знаю.
— Я чув її голос!
— Ми поховали її поряд з батьком у католицькому секторі сузького цвинтаря.
— Але ж я півгодини тому говорив з нею!
— Сподіваюся, що ти приїдеш до нас, коли трохи звільнишся від своєї роботи, — не слухаючи його, сказала Люсі. — Енн мала намір одружитися, в неї гарний хлопець, але тепер одруження довелося відкласти. Кажуть, що треба на цілий рік, але я гадаю, що досить і півроку. Напиши Енн і порадь їй, як бути. Адже ти старший серед нас. Ти мене чуєш, Лукас?
— Я тебе чую, але так само виразно я чув мамин голос, — тихо промовив він.
— Ти, мабуть, перепрацювався. Ця твоя подорож і всі ті дослідження… Може б, ти приїхав, поки ще в горах є трохи снігу. Це завжди заспокоює. Бо в Каліфорнії ніякого снігу, там тільки океан та пальми…
— Я далеко від океану, Люсі, і ніяких пальм у мене під вікнами… Я взагалі не помітив досі, що в мене тут під вікнами… Але цей голос… Що ж це було?..
— Тобі треба відпочити, Лукас, — турботливо порадила сестра, — ти не знав перепочинку, щойно зіп’явшись на ноги. То цей м’яч, тепер якась наука… Ти тримав себе і тримав нас. Але ми вже трохи даємо собі раду. Тобі треба розслабитися. Де твоя дівчина? Вона далеко від тебе? Ти мене чуєш, Лукас? Ти ще слухаєш?
Він її слухав, а чув материн голос. Що то було? Наврочення, миттєве виключення його свідомості, сновидіння без сну? Може, він справді вже не витримує того нелюдського напруження, на яке прирік себе, і йому треба розслабитися? Кинути все, взяти квиток, полетіти до Пенсільванії, покласти квіти на мамину могилу… Страшні слова: мамина могила. А він щойно чув мамин голос. Як це могло статися? Чи напруження його розуму вже сягнуло таких меж, що він здатен вловлювати в просторі мовлені колись слова? Які дурниці! Але тоді що це було? Що це було?
Рене грала голосом так, що навіть на відстані можна було вгадати, як вона грає ще й очима, устами, обличчям, усім своїм звабливим тілом.
— Ти й далі тримаєшся від мене тільки на телефонній відстані, Лак? — допитувалася вона.
— Ми ж домовилися: я зайнятий, я працюю, а ти не зважаєш.
— Мій обов’язок допомагати тобі. Створювати умови. Це завдання фонду «Імансипейшн».
— От і створюй.
— Але для цього не завадило б бачити тебе хоч зрідка.
— Ти вже бачила.
Вона засміялася.
— Цей Діл справді Широкий. У нього черево, як у троянського коня. Мені вдалося в’їхати в ньому до твоєї фортеці, але я ще не встигла вистрибнути, як той клятий кінь викотився звідти. Тепер доведеться шукати нового троянського коня.
— Навряд чи це тобі вдасться. Я пильний і недовірливий.
— А коли я з’явлюся до тебе з пакетом пошти, яку пересилає тобі фонд?
— Пошти? — Лукас вирішив, що то листи від Пат, і вжахнувся, уявивши їхню безпомічність перед безсоромними очима Рене. — Що там — листи? Я повинен мати їх у себе! Чому ти їх затримуєш? Чому мовчала?
— Мені щойно передали пакет, на якому значиться, що я повинна передати його тобі. Так що я нічого не затримую. Ти сам прийдеш чи мені привезти?
Ні їхати до Рене, ні приймати її тут він не хотів. Але ж листи від Пат.
— Гаразд, приїдь, — похмуро сказав він. — Коли тебе ждати?