Якщо на землі є пекло…
- Автор: Бойко Вадим
- Серия: Освенцім #2
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Якщо на землі є пекло…». Краткое содержание книги:
Трудящі маси Німеччини бажали миру, хотіли повернутися до мирної праці і жити по-людському, народу осточортіла війна. Цим підло скористалися в інтересах своєї опортуністичної політики праві лідери соціал-демократії, НСДПН і профспілок. Коли на 16 грудня 1918 року був призначений Загальнонімецький з'їзд Рад, який мав вирішити подальшу долю революції, вони зробили так, щоб на нього були послані «спокійні, розумні делегати». Еберт і Шейдеман добре попрацювали, щоб забезпечити бажаний їм склад з'їзду. Під впливом правих соціал-демократичних лідерів корінне питання революції — ліквідація влади імперіалістів і встановлення Радянської влади, або ж збереження імперіалістичного панування в парламентській формі шляхом скликання Національних зборів — перший Загальнонімецький з'їзд Рад вирішив на користь буржуазної держави. Він передав владу урядові і проголосував за Національні збори. Так контрреволюційним соціал-демократичним лідерам пощастило розколоти і дезорганізувати робітничий клас і врятувати німецький імперіалізм.
Рішення Загальнонімецького з'їзду Рад викликало по всій Німеччині обурення і водночас породило атмосферу розброду та пригніченості. В цій складній ситуації 30 грудня 1918 року в парадному залі прусської палати депутатів зібрався засновницький з'їзд Комуністичної партії Німеччини. Антинаціональній політиці війн і катастроф комуністи протиставили свою політику, яка відображала інтереси німецького народу: боротьбу за соціалізм, за мир, за демократію і дружбу між народами. Компартія рішуче виступила за дружний союз Німеччини з молодою Радянською країною.
Партії німецьких комуністів зразу ж довелося пережити суворі випробування: ворог не зупинявся ні перед якими злочинами. Крупп, Стіннес, Гренер і Носке розуміли, що означає для них виникнення цієї партії. Спираючись на змову між Ебертом і Тренером, їм пощастило змінити співвідношення класових сил на користь контрреволюції. Реакційна преса підбурювала. Щоночі стіни будинків обклеювалися плакатами, які закликали вбивати спартаківців: «Робітники, громадяни! Вітчизна — на краю загибелі! Врятуйте її! Їй загрожує небезпека не зовнішня, а внутрішня, вона йде від групи «Спартак». Знищіть її вождів! Убийте Лібкнехта!» Соціал-демократичний «Форвертс» не відставав від буржуазної преси в цьому погромному цькуванні. 13 січня 1919 року він під заголовком «У морзі» опублікував ганебні вірші, які підмовляли вбити «Розу і компанію» — Карла Лібкнехта, Вільгельма Піка, Лео Йогіхеса і Германа Дункера — керівників революційного руху німецького робітничого класу. Через два дні Карл Лібкнет був убитий, а тіло Рози Люксембург, обплутане колючим дротом, кинули в Ландвер-канал…
Під захистом багнетів контрреволюції 19 січня 1919 року відбулися так звані «вільні», «демократичні» вибори. На них перемогли буржуазно-капіталістичні партії. На Національних зборах, що відкрилися 6 лютого 1919 року в Національному театрі у Веймарі, переважали депутати колишнього кайзерівського рейхстагу. Контрреволюційні «добровольчі корпуси» генерала Маркера охороняли ці збори, які визнали основою республіки капіталістичний устрій і вибрали її президентом соціал-демократа Еберта, а рейхсканцлером — депутата від соціал-демократів Шейдемана…
28 червня 1919 року був підписаний Версальський договір, за яким держави-переможниці зберегли німецькому імперіалізму основи його економічної і політичної влади — адже саме йому призначалась роль ударної сили проти молодої Радянської держави. Таким чином Версальський договір ніс в собі зародок нової війни…
Тягар Версальського договору було перекладено на плечі трудящих. Кайзерівська Німеччина залишила в спадпишу державний борг 156 мільярдів рейхсмарок. Почалась інфляція, яка відняла у мільйонів людей останнє, що у них було. На зарплату робітника чи службовця неможливо було прожити. Зубожіння народних мас набуло катастрофічних темпів. Майже дві третини трудящих не мали роботи або ж працювали по декілька годин на тиждень. Восени 1923 року трамвайний квиток коштував 100 тисяч марок, а кваліфікований робітник одержував за тиждень, при повному завантаженні, 125 мільйонів. За ці гроші можна було купити продуктів лише на два дні. Почався голод. В країні знову випикла революційна криза. Правлячі кола були зацікавлені у тому, щоб заохочувати монархічні елементи і особливо фашистський рух, який розгорнув дику реваншистську, антикомуністичну і антидемократичну пропаганду, що грунтувалася на махровому шовінізмі. Ось тут і виплив на світ божий Гітлер. Найагресивніші кола фінансового капіталу дедалі більше орієнтувалися на гітлерівську партію: адже прихід до влади нацистів, вплив яких на маси в умовах кризи зростав, з їх національною і соціальною демагогією, авантюризмом і ненавистю до комуністів цілком відповідав розбійницьким інтересам німецького імперіалізму.