Якщо на землі є пекло…
- Автор: Бойко Вадим
- Серия: Освенцім #2
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Якщо на землі є пекло…». Краткое содержание книги:
Військова промисловість — це було єдине місце, де ще можна знайти роботу. Я теж подався на військовий завод. Математичні здібності допомогли стати обліковцем на складі готової продукції. Це більш-менш забезпечувало шматком хліба. В ті роки про більше не мріяли. Тоді я не цікавився ніякою політикою і, природно, нічого в ній не тямив. Десять годин я працював на складі, а увечері студіював підручники, допомагав матері, не цікавлячись ніякими подіями.
А тим часом по всій Німеччині прокотилася хвиля масових революційних виступів пролетаріату. На початку 1918 року, після зради правих соціал-демократичних лідерів, власті терміново забрали в армію і відправили на фронт 50 тисяч робітників. Їм довелося влитися в шеренги таких же одягнених у шинелі робітників, які відбивали удари переважаючих сил противника, марно стікаючи кров'ю.
Все вище здіймалась хвиля обурення і на флоті. Коли в кінці жовтня 1918 року командування віддало безглуздий наказ вступити в «останній бій» з англійським флотом, моряки відмовилися виконати його. Червоний вимпел, що здійнявся на сигнальній щоглі одного з торпедних катерів у військовій гавані Кіля, став іскрою, з якої спалахнув вогонь повстання. Були створені матроські ради і піднято червоні стяги на бойових кораблях. Їх приклад підхопили пролетарі Гамбурга. 5 листопада 1918 року портовики і корабели колонами рушили в центр міста, захопили ратушу, роззброїли поліцію і офіцерів, створили робітничо-солдатську раду. В її відозві говорилось: «На місці похмурої фортеці капіталізму треба звести світлу споруду вільного соціалістичного суспільства».
Полум'я революції охопило усю Німеччину. Через кілька днів у руках революційних робітників і солдатів уже були Бремен, Любек, Дрезден, Хемніц, Лейпціг, Штутгарт, Нюрнберг, Мюнхен, багато інших міст. Скрізь організовувалися робітничі та солдатські ради.
У зв'язку з цими подіями випуск військової продукції скорочувався. Наш завод нерідко простоював, але мені справно платили зарплатню і видавали продовольчі картки, і мене це цілком влаштовувало. Часто, зачинившись у приміщенні складу, я годинами просиджував над підручниками, все ще мріючи про вчительську кар'єру, про те, коли зможу міцно стати на ноги і завести сім'ю. Ніяка політика мене не цікавила, я не помічав навіть того, що тисячі кваліфікованих учителів сидять без роботи і голодують. Тобто на той час я був аполітичним обивателем, обмеженою людиною.
А тим часом революція палахкотіла по всій Німеччині. Берлін охоронявся відбірними військами: тут був зосереджений апарат влади кайзерівської Німеччини. 9 листопада 1918 року робітники пішли на штурм Берліна. Монархія була повалена. Кайзер Вільгельм, рятуючись від народного гніву, втік до Голландії. З балкона імператорського палацу Карл Лібкнехт під бурхливі овації робітників і солдат проголосив соціалістичну революцію.
Щоб забезпечити перемогу, робітничому класу необхідно було врахувати уроки історії, досвід Паризької комуни і Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії. «Не тільки заміна усіх службових осіб зверху донизу, а й нова організація влади знизу доверху», — така була вимога історичного моменту.
Революційна буря охопила всю країну. Перед своєю ганебною втечею Вільгельм у відчаї благав командуючих армійськими корпусами дати йому надійні фронтові частини для придушення революції. Вони з таким же відчаєм відповіли, що зробити це неможливо: солдати відмовилися виступити проти народу. Правлячі кола побачили єдину можливість уникнути поразки: 9 листопада 1918 року вони передали пост рейхсканцлера голові соціал-демократичної партії Німеччини Фрідріху Еберту. Еберт і соціал-демократична верхівка не збиралися міняти старий державний апарат. Навпаки, він таємно уклав угоду проти революції з генералом Тренером — наступником Людендорфа. Еберт зобов'язувався відновити «порядок» і «розчавити більшовизм», а Гренер забезпечував йому допомогу реакційного офіцерського корпусу.
В цій критичній для німецького народу ситуації робітничий клас Німеччини ще не мав міцної партії — такої, яку викував Ленін у боротьбі проти ревізіоністів та опортуністів. Спартаківці лише 11 листопада 1918 року створили свій Центральний комітет, але не порвали своєчасно з незалежною соціал-демократичною партією. Героїзм революційних робітників і солдатів не міг компенсувати відсутність високоорганізованої революційної партії.