Господиня

Я вдихнула запах його шкіри, відчуваючи тепло його тіла.

Джареда супроводжують безпека і щастя. Навіть «удома».

«В його присутності я й зараз почуваюся в безпеці,— усвідомила Мелані, відчувши тепло Джаредової руки, яка була всього за кілька дюймів. — Хоча він і не здогадується, що я тут».

Натомість я не почувалася в безпеці — ніщо не робило мене такою вразливою, як кохання до Джареда.

Цікаво, чи ми з Мелані покохали б Джареда, якби він завжди був таким, як зараз, а не усміхненим Джаредом із наших спогадів, який з’явився в житті Мелані з повними жменями надій і чудес? Чи приєдналася б вона до нього, якби він завжди був таким жорстоким і цинічним? Якби від утрати батька і старших братів його серце закрижаніло так само, як серце Мелані — від утрати батька?

«Звісно, — ні на хвилину не засумнівалася Мел. — Я б усе одно покохала Джареда. Навіть такий він мій».

Цікаво, а я? Чи кохала б я його, якби у її спогадах він завжди був таким?

А тоді мої роздуми перервали. Без жодних вступів Джаред раптом заговорив — невимушено, так ніби просто продовжував незакінчену розмову.

— Через тебе Джеб і Джеймі переконані, що людина може зберегти свідомість навіть після того, як її… зловили. Впевнені, що Мел досі в тобі, досі борсається, — він легенько постукав пальцями по моєму чолі. Я злякано відсахнулась, і він миттю забрав руку. — Джеймі вірить, що Мелані з ним балакала, — Джаред закотив очі.— Не зовсім чесно з твого боку так обманювати малого — та хіба варто звертатися до сумління, коли його немає…

Я мерзлякувато обхопила себе руками.

— Але в чомусь Джеб має рацію — і це мене просто вбиває! Навіщо це тобі? Шукачі були неорганізовані, вони навіть нічого не… запідозрили. Здавалося, вони шукали тільки тебе, а не нас. Виходить, могли й не знати про твої плани. А може, ти сама по собі? Виконуєш якесь секретне завдання. Чи…

Було набагато легше ігнорувати його, коли він плів такі дурниці. Я втупила погляд у коліна. Ноги були брудні, як завжди, темно-бурі.

— Можливо, вони праві — що тебе не варто вбивати, — раптом Джаредова рука торкнулася моєї, і по шкірі одразу ж поповзли мурашки. Коли він заговорив знову, голос його звучав лагідніше. — Більше ніхто й пальцем тебе не зачепить. Доти, доки ти не становитимеш реальної загрози… — він знизав плечима. — В чомусь я з ними згоден — може, хай як це смішко, кривдити тебе — бридко… Може, й не існує поважної причини, щоб… От тільки Джеймі…

Я різко підкинула голову — Джаред вивчав мене гострим поглядом. Я пожалкувала, що проявила цікавість, і знову втупилась у коліна.

— Мене лякає те, що він дедалі дужче до тебе прихиляється, — пробурмотів Джаред. — Не треба було залишати його тут… Я навіть не міг уявити… А тепер не знаю, що й діяти. Він думає, що Мелані досі жива і що вона в тобі. Що з ним буде, коли?..