Любов у спадок
- Автор: Ромич Инна
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-108-3
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов у спадок». Краткое содержание книги:
Її почало трусити. Ще трохи, й вона не витримає. Усі шукають її, всі прагнуть отримати від неї ці прокляті гроші, яких вона зроду не бачила!
— Годі! — Далхаузі не витримав і несподівано грюкнув кулаком по лежанці.
Пролунав голосний тріск — крихка дошка проломилася від його удару. Еріка злякано замовкла, дивлячись на нього круглими очима.
— Я не знаю, про яку спадщину ти торочиш, — намагаючись говорити спокійно, промовив Річард. — Але коли я гарненько притис цього торговця в його візку, він сказав мені, що Дуглас шукає свою наречену, яка втекла… Тобто тебе.
У його голосі почулася гіркота. Могутні кулаки стислися, немов він із натугою стримувався, щоб не грюкнути по нещасній дошці ще раз.
— Що ти на це скажеш? — поцікавився шотландець, пильно дивлячись на дівчину, що злякано завмерла. — Спочатку ти називаєшся графинею Персі, потім виявляєшся служницею в нікому не відомому шотландському замку, потім — феєю на галявині… А тепер ти наречена Дугласа! Чи не забагато личин для однієї дівчини?
І тут Еріка не витримала й заревла. Вона ридала натхненно, вголос, захлинаючись і хлипаючи, розмазуючи великі сльози по своєму змарнілому личку. Так уміють плакати тільки сильно скривджені діти й жінки. Річард завмер, а потім схопив її в оберемок і пригорнув до себе, не даючи вирватися, гладячи по скуйовдженому волоссю, гойдаючи та втішаючи, ніби маленьку дитину, і слухав, слухав ту маячню, яка проривалася крізь сльози та схлипування.
Вона так стомилася! Стомилася втікати, вічно чогось боятися, ховатися від людей… Вона більше так не може! Не може-е-е… У неї зовсім не лишилося сили. Батька й братів убили, і всіх-усіх у Тейнделі, а вона дивом вціліла, й тепер ховається, як дикий звір, ховається в горах. У неї нікого, зовсім нікого не лишилося. Краще б вона втонула. Навіть тітка Маргарет відмовилася від неї, продала її Чорному Дугласу. Будь проклята ця спадщина! Через це Дуглас полює за нею, щоб оженитися й заволодіти Нортумберлендом, а сама вона його не обходить, він її уб'є, щойно вона йому стане непотрібна… Наречена! Та вона його ненавидить найбільше від усіх на світі, цього вбивцю, ненавидить і боїться. Вона краще вб'є себе, ніж стане його дружиною! Не треба їй допомагати, вона й сама чудово з усім упорається…
Еріка ридала й не могла зупинитися, затято вириваючись із його міцних рук, але Дік не відпускав її. Гладив по голові, шепотів щось заспокійливе на вухо, вколисував, і вона поступово заспокоїлася, затихла, тільки час від часу здригаючись усім тілом. Заспокійливе відчуття, яке опановувало її завжди в його обіймах, повернулося знов. Хотілося розслабитися, забути про все, заплющити очі й відчувати лише це тепло, яке захищало її від усіх злигоднів…
— Слухай-но, я не все зрозумів з того, що ти говорила, — по нетривалій мовчанці промовив нарешті Річард. — Яка спадщина? Чому, якщо Дуглас одружиться з тобою, він отримає Нортумберленд? Ти нічого не плутаєш?
Еріка прокинулася від своїх мрій і безтямно глянула на нього. До неї раптом дійшло, що Дік, як і раніше, обіймає її, що вони сидять, доволі щільно притискаючись одне до одного. Вона трохи почервоніла, але парубок ніби й не помічав цього, і дівчина вирішила поки нічого не змінювати. Вона виплакалася, і їй значно полегшало. У голові проясніло, на душі вже було не так темно й тужливо.
— Ну як ти не розумієш? — з легкою досадою озвалась вона. — Так вийшло, що я тепер законна спадкоємиця графства Нортумберленд. Дуглас якимось побитом довідався про це й тепер шукає мене, щоб оженитися й у такий спосіб приєднати до своїх земель нові володіння. Я й сама дізналася про це лише кілька днів тому, коли цілком випадково підслухала дядькову розмову з тітонькою Маргарет…
І вона розповіла йому все. Річард слухав, мало не з роззявленим від подиву ротом, а Еріка просто купалася в його увазі. Зважаючи на його обличчя, він був просто приголомшений. Він так і не розтискав своїх обіймів, і вона затишно влаштувалася в теплому колі його дужих рук. Навіть не помітила, як виклала йому все, починаючи від історії знайомства батька й матері аж до того, як вона купила коня в торговця, що подорожував із артистами.
— …Отож я вважаю, що мені треба до короля, — завершила вона свою сумну розповідь. — Я відмовлюся від цієї проклятої спадщини, яка приносить мені саме тільки лихо. Дістануся до Лондона та скажу його величності…
Дік голосно пирхнув і посміхнувся. Вогонь уже давно догорів, сонячні промені більше не пробивалося крізь щілини в стінах, світло падало звідкілясь згори. Еріка обурено глянула на лицаря.