Сліпобачення
- Автор: Уоттс Питер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-99-4
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Сліпобачення». Краткое содержание книги:
Кінець XXI століття. Розбалансоване людство, яке і без того стоїть на порозі багатьох викликів і невідворотних змін, зіштовхується з новою проблемою принципово іншого рівня — першим контактом. Та чи так легко контактувати з тим, хто, роздивляючись тебе майже упритул, сам не бажає з'являтися у фокусі твого зору? Надто, якщо і зір, і всі інші чуття, на які людство покладалося протягом мільйонів років своєї земної еволюції, виявляються нічого не вартими, коли справа доходить до комунікації з «іншими», які формувалися за геть інакших умов, і для яких всі людські поняття і концепції поведінки нічого не варті, як позбавлене сенсу навіть саме розуміння контакту.
Космічний корабель «Тезей» — вершинне досягнення земних технологій — вирушає на периферію Сонячної системи, щоб спробувати дізнатися про тих, хто кілька років тому несподівано відвідали Землю, за одну мить просканували її у всіх можливих спектрах і так само блискавично зникли, останньої миті надіславши кудись за межі Сонячної системи сигнал невідомого змісту. Лік іде на місяці, адже невідомо, з якою метою «інші» здобували інформацію про Землю та її мешканців, водночас уникаючи жодних контактів.
Десь на самій межі Сонячної системи на орбіті недосформованої зірки ховається посланець іншого світу, з яким «Тезей» має вийти на контакт, з’ясувати його природу і вирахувати потенційну загрозу, яку він може нести Землі.
— …фаза? — запитав хтось.
Сьюзан Джеймс, відновлена індивідуальність. Я знову знав її: не мішок з м’ясом і не об’єкт.
— Ми вже проходили це, — сказав Каннінґем. Його я також знав. Я знав їх усіх. Хоч би що Сарасті зробив зі мною, хоч би як далеко закинув з моєї «китайської кімнати», якимось дивом я до неї повернувся.
Здається, цей факт мав би справити на мене сильніше враження.
— …тому що, по-перше, якби він і справді був настільки шкідливим, природний відбір просто викорчував би його, — продовжувала Джеймс.
— У тебе наївне розуміння еволюційного процесу. Немає такого поняття, як виживання найсильніших. Виживання найадекватніших — можливо. Байдуже, наскільки рішення є оптимальним. Важливо, наскільки воно перевершує альтернативи.
І цей голос я знав. Він належав демону.
— Ну, ми ж доволі непогано перевершуємо альтернативи, — відлуння обертонів у голосі Джеймс підказувало, що лунає хор: уся Банда висловлювала свій протест.
Я не міг у це повірити. Мене щойно покалічили, побили у них на очах, а вони базікають про біологію?
«Може, Джеймс боїться заговорити про щось інше, щоб не стати наступною», — подумав я.
Або їй просто начхати на те, що зі мною трапилося.
— Так, — відповів Сарасті, — ваш інтелект певною мірою компенсує самосвідомість. Але ви схожі на безкрилих птахів на віддаленому острові. Не те, щоб ви насправді були такі довершені. У вас просто немає реальних конкурентів.
Більше ніяких обірваних мовленнєвих зворотів. Жодних лаконічних фраз. Мігрант випустив пару й розслабився. Тепер йому було все одно, бачить його хтось чи ні.
— Ви? — прошепотіла Мішель. — Не ми?
— Ми вибули з гонки хтозна-коли, — сказав нарешті демон. — Не наша провина, що вас це не влаштувало.
— Ласкаво просимо до нас, — знову Каннінґем. — Ти зазирала до Кі…
— Ні, — відрубала Бейтс.
— Задоволені? — запитав демон.
— Якщо ви про піхотинців, то я рада, що ви від них відчепилися, — сказала Бейтс. — А якщо ви про… Це абсолютно неприпустимо, Юкко.
— Я так не думаю.
— Ви напали на члена екіпажу. Якби у нас була гауптвахта, ви б там просиділи до кінця польоту.
— Це не військовий корабель, майоре. І ви не командир.
Мені не потрібно було вмикати дисплей, щоб побачити, що Бейтс про все це думала. Але було в її мовчанні щось іще, щось, що змусило мене таки увімкнути камеру на барабан. Я примружився від болісного світла, знизив рівень яскравості, аж доки від зображення не лишилися тільки легкі пастельні мазки.
Так. Бейтс. Ступила зі східців на палубу.
— Бери стілець і сідай, — гукнув Каннінґем зі свого місця. — Ми тут старі хіти слухаємо.
Щось із нею було не так.
— Мене вже дістала ця пісня, — відказала Бейтс. — Ми її затерли до дірок.
Навіть тепер, коли мої інструменти було потрощено й розбито, а рівень сприйняття ледь перевершував людський, я зауважив зміну. Тортури бранців і напад на члена команди — це стало для неї точкою неповернення. Інші цього не помітили. Вона добре приховувала свої почуття. Але навіть крізь тьмяні тіні на моєму екрані я бачив, що її топологія палахкотить неоном.
Аманда Бейтс не просто міркувала про зміну командування. Єдиним питанням для неї було: «Коли?»
Всесвіт був замкнутим і концентричним.
Мій крихітний притулок розташувався у центрі. За його межами простягався інший світ — там верховодить монстр і патрулюють його лакеї. А за ним був іще один, в якому причаїлося щось жахне і незбагненне, готове ось-ось нас поглинути.
І більше нічого не залишилося. Земля стала примарною, недоречною для цього закутка космосу гіпотезою. Я не бачив жодного місця, куди б її можна було припасувати.
Тривалий час я залишався в центрі всесвіту. Переховувався. Не вмикав світла. Не їв. Я вилазив зі свого намету, тільки щоб справити нужду в туалеті біля фабрики, і то лише тоді, коли на хребті нікого не було. Всю спалену спину вкривали болючі пухирі, наче зерна кукурудзи в качані. Вони лускали від найменшого дотику.
Ніхто не стукав до мене у двері, не викликав через КонСенсус. Та я б і не відповів, навіть якби й викликали. Може, вони здогадувалися про це. Можливо, трималися оддалік з поваги до моєї приватності і шкодуючи про мою ганьбу.
А може, їм просто було пофігу.
Інколи я визирав назовні, щоб поглянути на тактичний дисплей. Я бачив, як «Скілла» й «Харібда» піднімаються в аккреційний пояс і повертаються, тягнучи в мішку реакційну масу. Я спостерігав, як релейний супутник дістається місця свого призначення серед порожнечі і як потік квантових часточок антиматерії тече до баків «Тезея». Матерія і квантові числа, поєднуючись у фабрикаторах, поповнювали наші резерви й кували знаряддя, яких потребував Юкка Сарасті для реалізації свого генерального плану (хай би в чому б він полягав).