Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
З другою мотивацією шкода дискутувати. «Дурного й у церкві б'ють», — хіба так можна відповісти на сподівання, що як ми дамо великий вклад у війну західніх держав проти большевиків без поважного потрактування ними наших цілей на самому початку, то тим здобудемо собі їх симпатії, зрозуміння, а далі й признання нам наших прав. Чи ж мало нам досвіду свого й чужого? Взяти б хоча науку кількох народів з останньої війни, які наперед мали й договори і торжественні зобов'язання самостійність яких забезпечувалась у всіх пактах і стояла на першому місці в цілях війни альянтів, а потім ті народи дістали свободу… большевицьку. Польща, Чехія, Сербія дослужились цього спільною боротьбою з тими самими партнерами, в яких ми мали б дослуговуватися, з такою ріжницею, що їм згори давали такі ґарантії, які ми мали б щойно собі здобувати.
Хтось скаже, що це була інша ситуація, що Америка й Англія мусіли віддати своїх союзників — Польщу, Чехію й Сербію на поталу міцнішому союзникові Росії, що тепер буде інакше, бо Росія має бути розбита. Не погоджуємось з твердженням, що західні держави мусіли так поступити. Напевно не було б того, якби вони справу тих народів трактували так серйозно й гаряче, як свою власну. Коли большевики зразу після закінчення війни пробували подібним способом «допомогти» Персії, то Англія й Америка потрапили поставитись так рішучо, що большевики мусіли завернути. Бо там ішло про нафту і про безпосередні інтереси Великобрітанії. Цим не хочемо сказати, що Англія й Америка погані союзники, бо таких прикладів в історії безліч, у взаєминах між різними народами. Ідеться про те, щоб робити правильні висновки і враховувати такі фактори й засади міжнародніх відносин, які фактично мають діючу силу, а не гратися наївними сподіваннями і сантиментами.
Так само не молена поважно приймати буцімто хитрих, а насправді наївних міркувань, що найважливіше, щоб нам дали змогу воювати, поставити свою збройну силу, а вона потім зможе творити довершені факти, без уваги на бажання провідних потуг. Треба собі усвідомити такі речі: українська військова формація, яку можна б створити поза межами України в засягу дії західніх альянтів, враховуючи навіть евентуальні поповнення з полонених — буде малою у порівнянні до величезних військових мас. Вона не може відограти такої ролі, щоб заставити Америку й Англію задля неї і її боротьби міняти свої засадничі настанови цілої воєнної політики. До того ж включена в альянтську воєнну машину, як реґулярна частина і з способом воювання реґулярної армії, українська військова одиниця, хоч би й більша, буде мати багато менший ефективний дійовий потенціял, ніж би мала ця кількість вояків, воюючи партизанським способом в українській революційній боротьбі на рідних землях, в УПА.
Далі — в рамцях альянтських військ українська військова одиниця буде позбавлена ініціятиви, буде тільки виконувати накази головного командування. А це в процесі ведення війни реалізуватиме подиктовану урядами великодержав політику. І якщо вони не схочуть, щоб український чинник сам творив довершені факти, то легко буде зробити так, щоб для цього не було фізичної спро-можности, наприклад, щоб у відповідний час цього війська взагалі не було в Україні.
Тож нема змислу дурити себе фантазіями, що таке військо, за-клиноване в чужу воєнну машину, може творити власні доконані факти більшого значення. Воно може в тому напрямі діяти по лінії інтенцій чинника, який кермує війною, інтенцій виразних, чи тихих, як рівнож може дістати свободу діяння в таких ситуаціях і на таких відтинках, де той чинник не хоче сам вирішувати, а допускає вільну гру і розгру інших сил. Такі ситуації можуть бути тому для закріплювання української державности, для захисту українських етнографічних територій, для організації армії, і т. п. може бути дуже корисним мати військову силу, яка щодо організації, узброєння й воєнного досвіду має всі якості викутої у війні військової формації.
Так само дуже важливою для визвольної справи і для будування української держави буде відповідна кількість військовиків, різних ступенів і з різних родів зброї, які удосконаляться у військовому ділі, засвоять собі те знання і вміння, що ним диспонують високопоставлені армії різних держав. Одне і друге важливе, цим справам треба присвятити також увагу. Але треба їх ставити на властивому місці, трактувати за їхньою суттю. Це не є питання визвольної концепції, тільки питання допоміжних, хоч і конечних, факторів.