Перспективи Української Революції

Так виглядає концепція долучення справи українського визволення до воєнної квадриґи західніх держав. Без уваги на те, чи її ставить тепер якийсь український чинник так виразно, цілісно зформольовану, чи ні, вона все таки існує в політичному думанні деяких людей, їм вона видається єдино можлива і реальна, тож і по тій лінії повинні йти всі наші дії і намагання.

Чи вона реальна, чи є підстави, щоб її приймати як головну ставку визвольного змагання України в третій світовій війні? Ключ лежить у відповіді на засадниче питання: чи західні держави, зокрема США при такій нашій поставі видвигнуть справу державної самостійности України як одну з цілей війни, так, щоб це їх зобов'язувало в дальшому і давало якісь гарантії? А дальше питання — чи в їхній політиці нема таких елементів, які змагають до чогось іншого, які не дають місця для змагання за суверенність і соборність України в рамцях їхнього комплексу?

Ціла дотогочасна й сьогоднішня політика західніх держав, зокрема США, не дає підстав і стійких арґументів для позитивної в сенсі цієї концепції відповіді на поставлені питання. Те все, що у відношенні до української справи має місце в американській політиці, а властиво треба сказати, що не має місця, бо вона насправді цілком іґнорує українське питання — не дає жодної точки зачепу, опертя для ставлення такої концепції українського визволення.

Її визнавці будуть відкликатися хіба до трьох арґументів. Перший: «а що ж робити, іншої розв'язки, іншої дороги для нас нема, це єдиний спосіб активно включитися в світовий змаг і тим здобути собі якісь шанси». Другий арґумент — це таке розумовання: коби тільки нас допустили, прийняли до свого фронту. А тоді ми своїм вкладом здобудемо свою ціну, нам признають наше право. Вкінці третій, найважливіший арґумент — надія, що коли прийде до війни, то політика Америки зовсім зміниться, на кориснішу для нашої справи. Мовляв, не можна розцінювати того, що буде у воєнній ситуації, на підставі дотогочасного сучасного відношення, бо це все тільки тактика, щоб іншим ставленням до українського питання надто не дражнити большевиків, не зривати мостів до компромісу. Але коли мости будуть спалені, тоді наша карта буде козирем.

Розглянувши уважніше всі ці арґументи, бачимо їх нестійкість. Неправда, що не маємо іншої дороги і мусимо хапатися тієї єдиної, хоч вона й сумнівна. Навпаки. Маємо свою власну, якою йдуть наші визвольні змагання вже третій десяток літ у найне-сприятливіших обставинах. Попри всі свої намагання, ворог не міг знищити цих змагань, наша боротьба постійно кріпшає, поширюється, захоплює все нові сили й приєднує нам правдивих союзників. Це шлях власної революційної боротьби, визвольна концепція українського націоналізму. Вона дає розв'язку теж для нашої самостійної політики і власнопідметної боротьби в тій ситуації, яка зарисовується при назріванню чергової світової війни, при даному укладі сил і відношення до України. Намічений концепцією визвольної національної революції шлях не тільки існує, але він єдино реальний і успішний. Про це буде мова далі.