Сказання з Небезпечного Королівства
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-966-8657-41-2
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сказання з Небезпечного Королівства». Краткое содержание книги:
С (сторінка 345)
Наскільки мені відомо, діти з ранньою схильністю писати не мають особливого потягу до створення чарівних історій, хіба якби ті були чи не єдиною продемонстрованою їм формою літератури; і найприкметніше, що спроби їхні — провальні. Ця літературна форма — не проста. Коли діти й мають якийсь особливий нахил, то він звернений до казок про тварин, що їх дорослі часто плутають із чарівними історіями. Найкращі з-поміж відомих мені казок, які написали діти, були або «реалістичні» (за задумом), або зі звірами та птахами — головно зооморфними людськими подобами, характерними для казок про тварин — як персонажами. Гадаю, діти дуже часто обирають саме таку форму насамперед тому, що вона допускає значну частку реалізму: зображення домашніх подій і розмов, які справді знайомі дітям. Одначе саму форму зазвичай пропонують або визначають дорослі. Вона дивним чином переважає в літературі, хорошій і поганій, яку нині переважно читають малим дітям, — припускаю, що П розуміють як щось близьке до напівнаукових книг про звірів і пташок: до «природознавства», яке також вважають належною поживою для юних умів. І це супроводжується засиллям ведмедиків і кроликів, які, здається, витіснили ляльок навіть із ігрових кімнат дівчаток. Діти складають саги — нерідко довгі та гарно продумані — про власні іграшки. І якщо ті мають подобу ведмедів, то ведмеді й стануть героями саги, проте говоритимуть, наче люди.
D (сторінка 352)
З зоологією та палеонтологією («для дітей») я познайомився в тому самому ранньому віці, що і з Чарокраєм. Розглядав картинки з нині сущими звірами та справжніми (так мені казали) доісторичними тваринами. «Доісторичні» тварини подобалися мені більше за звичних: вони принаймні жили колись давно, й у гіпотези щодо їхнього існування (базовані на якихось незначних доказах) утиснулися проблиски фантазії. Та мені не подобалося, коли мені розповідали, ніби то були «дракони». Досі можу запалати тим самим обуренням, яке викликали в мене у дитинстві наставницькі запевнення родичів (чи книг, які вони дарували) на кшталт того, що «сніжинки — то чарівні коштовності», або що «вони прекрасніші за чарівні коштовності», або що «дивовижі океанічних глибин вражають більше, ніж чудеса країни чарівниць». Діти очікують, що ту різницю, яку вони відчувають, але не здатні проаналізувати, старші їм пояснять чи принаймні визнають, але аж ніяк не зігнорують і не відкинуть. Я жваво реагував на красу «Реальних речей», але мені здавалося, що змішувати її з дивом «Інших речей» — то словесне штукарство. Я прагнув вивчати Природу, прагнув далебі сильніше, ніж читати більшість чарівних історій; але мені не хотілося, щоби мене заманили в Науку й оманою вивели з Чарокраю люди, котрі, здається, вважали, що завдяки чомусь схожому на первородний гріх я повинен надавати перевагу казкам, але, відповідно до чогось схожого на нову релігію, мене слід змусити любити науку. Вивчення Природи може тривати ціле життя чи й вічність (коли вистачить хисту); проте в людині є частина того, що «не від Природи», й ця частина не зобов'язана вивчати Природу і, правду кажучи, геть незадоволена нею.