Сто років самотності (збірка)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сто років самотності (збірка)». Краткое содержание книги:
— Сьогодні не треба, — сказав він перукареві. — Побачимося в п'ятницю.
У нього була триденна, строката від сивини борода, але він не визнав за потрібне поголитися, адже в п'ятницю однаково доведеться підстригатися, то можна буде зробити те й те за одним заходом. Після нездорового сну він вкрився липким потом, від якого защеміли шрами від наривів під пахвами. Дощ припинився, але сонце все ще не проглянуло. Полковник Ауреліано Буендіа гучно ригнув і відчув на піднебінні кислий присмак супу — це організм немовби віддавав наказ накинути плаща й вирядитися до вбиральні. Він затримався там довше, ніж це було необхідно, сидячи навпочіпки над дерев'яним ящиком, з якого підносився густий дух бродіння, а потім звичка підказала йому, що вже пора знову братися до діла. В убиральні він згадав, що сьогодні вівторок і Хосе Аркадіо Другий не прийшов до майстерні, бо по вівторках бананова компанія платить гроші робітникам. Цей спогад, як і всі інші спогади за останні роки, непомітно навів його на думку про війну. Він пригадав, що полковник Герінельдо Маркес якось пообіцяв дістати йому коня з білою зірочкою на лобі, та так більше про це й не заводив мови. Потім став перебирати в пам'яті окремі епізоди війни, але був при цьому зовсім байдужий, бо, не мігши уникнути думок про війну, привчив себе думати про неї спокійно, не тривожити своїх почуттів. Дорогою до майстерні він помітив, що повітря зробилося сухіше, й вирішив помитися, але купальню вже зайняла Амаранта. Ауреліано Буендіа взявся за другу рибку. Він уже приробляв їй хвоста, коли враз сонце вихопилося з-поза хмар із такою силою, аж, здавалося, все довкола заскрипіло, мов старий рибальський шлюп. Умите триденним дощем повітря наповнилося летючими мурахами. Тут полковник зауважив, що вже давно хоче помочитися, та все відкладає цю справу, поки не скінчить збирати рибку. Щойно він вийшов у двір, о четвертій годині десять хвилин, як зачув далекі звуки мідних труб, гупання великого барабана й радісні крики дітей, і вперше від часів своєї юності свідомо ступив у пастку туги, знову переживши той чудовий день з циганами, коли батько взяв його з собою подивитися на лід. Санта Софія де ла П'єдад кинула свої кухонні справи й побігла на вулицю.
— Це цирк, — гукнула вона.
Замість податися до каштана, полковник Ауреліано Буендіа теж вийшов з дому і приєднався до натовпу цікавих, які повитріщалися на процесію, що сунула вулицею. Він побачив убрану в золоті шати жінку на спині у слона. Побачив сумного одногорбого верблюда. Побачив убраного в одіж голландки ведмедя, котрий вибивав ложкою по каструлі. Побачив паяців, що викидали всілякі коники в кінці процесії, і, потому як усі пройшли й на вулиці нікого не лишилося, крім осяяного сонячним промінням порожнього простору, летючих мурахів та ще кількох роззяв, загрузлих у трясовині нерішучості, полковник Ауреліано Буендіа знову стрівся віч-на-віч зі своєю жалюгідною самотністю. Тоді він, думаючи про цирк, попрямував до каштана і, поки мочився, пробував і далі думати про нього, але вже нічого не міг пригадати. Втяг голову в плечі, мов курча, й застиг, упершись чолом у стовбур дерева. Родина дізналася про те, що сталося, тільки наступного дня, об одинадцятій годині ранку, коли Санта Софія де ла П'єдад, понісши сміття на задній двір, спостерегла, що до каштана злітаються ґрифи.
Останні канікули Меме збіглися з жалобою у зв'язку зі смертю полковника Ауреліано Буендіа. В будинку з наглухо зачиненими дверима та вікнами тепер було не до свят. Розмовляли пошепки, їли мовчки, тричі на день читали молитву, навіть вправи на клавікордах у спекотні години сієсти звучали як похоронна музика. Таку сувору жалобу встановила, попри свою приховану ворожість до полковника, сама Фернанда, вражена урочистістю, з якою уряд ушанував пам'ять померлого ворога. Ауреліано Другий, як звичайно під час доччиних канікул, ночував удома, і, очевидячки, Фернанда вжила якихось заходів для поновлення своїх законних подружніх прав, бо в свій наступний приїзд, через рік, Меме побачила сестричку, яка недавно народилася; її назвали, всупереч материному бажанню, Амарантою Урсулою.