Янтарне скло

Гарпія без імені подивилася на своїх сестер, і ті кивнули. Гарпія промовила:

— І в нас буде право відмовлятися проводити їх, якщо вони брехатимуть або щось приховуватимуть, або коли їм нічого буде нам сказати. Якщо вони живуть у верхньому світі, то просто повинні бачити, торкатися та чути, любити та вчитися. Ми робитимемо виняток для немовлят, у яких не було часу чогось навчитися, проте в усіх інших випадках, якщо духи нічого не приноситимуть нам, ми не супроводжуватимемо їх.

— Це буде справедливо, — відповіла Салмакія, і з нею погодилися всі інші.

Отже, було укладено угоду. В обмін на історію, котру розповіла Ліра, гарпії запропонувати перенести подорожан та їхній ніж до того місця у світі мертвих, де він лежав дуже близько до верхнього світу. Шлях туди був вельми довгим і вів через численні тунелі й печери, однак гарпії пообіцяли чесно виконати своє завдання й дозволили всім духам також піти вслід.

Але коли вони вже збиралися вирушити, загальну увагу привернув дух худорлявого чоловіка зі схвильованим обличчям. Чоловік так голосно, як тільки міг, промовив:

— А що з нами буде? Облишивши світ мертвих, чи станемо ми знову живими? Чи зникнемо, як зникли наші деймони? Брати й сестри, нам не слід іти за дитиною, не дізнавшись спочатку, що з нами станеться!

Інші підхопили:

— Так, розкажіть нам, куди ми йдемо! Чого нам очікувати? Ми не підемо, доки не дізнаємося, що з нами буде!

Ліра у відчаї повернулася до Віла, але той спокійно запропонував:

— Скажи їм правду. Спитай алетіометр та перекажи духам те, що дізнаєшся.

— Гаразд, — погодилася дівчинка.

Вона дістала золотий інструмент та налаштувалася на спілкування з ним. Відповідь надійшла миттєво, і Ліра відклала алетіометр та скочила на ноги.

— Слухайте, що станеться, — сказала вона, — і не сумнівайтеся, це абсолютна правда. Коли ви вийдете звідси, всі частинки, із яких ви складаєтесь, роз'єднаються й розлетяться, тобто з вами станеться те саме, що сталося з вашими деймонами. Якщо ви бачили, як умирають люди, то знаєте, як це відбувається. Проте ваші деймони не зникли безслідно: навпаки, вони стали частиною всього світу. Ті атоми, з яких вони складалися, стали повітрям, вітром, деревами, землею та живими істотами. Вони ніколи не зникнуть безслідно — вони завжди залишатимуться частиною всього. І саме це станеться з вами, присягаюся вам своєю честю. Ви розлетитеся на частинки, це так, однак ви також станете частинкою всього живого.

Запанувала глибока тиша. Ті, хто колись бачив, як розчиняються у повітрі деймони, намагалися це згадати, інші уявляли це собі, і всі мовчали. Зрештою вперед вийшла одна молода жінка, що багато століть тому померла мученицькою смертю. Вона озирнулася та промовила:

— Коли ми були живими, нам казали, що після смерті ми потрапимо до раю. Ми також чули, що рай — це місце довічної радості, блаженства та благодаті й що ми до кінця вічності перебуватимемо у компанії святих та ангелів, славлячи Всемогутнього. Саме так нам казали, і саме з цієї причини дехто з нас віддав своє життя, а інші цілі роки проводили в молитвах, відкидаючи всі радості життя, що вирувало довкола нас. Але ми не внали, що країна мертвих — це аж ніяк не місце, де винагород-Ясують за праведне чи карають за неправедне життя. Це місце, де немає нічого. Сюди потрапляють і хороші, й погані люди, і всі ми незліченні роки томимося в мороці, відчуваючи, як поступово зникає хоч яка надія на свободу, радість або навіть Мирний спокійний сон. Однак тепер, коли сюди прийшла ця дівчинка та пропонує нам вихід, я піду за нею. Друзі, навіть якщо це означає забуття, я прийму його, тому що це буде не Порожнеча, а нове життя в тисячах билинок і мільйонах листків, у краплинах дощу, що падають на землю, у виблискуючій на Місяці росі та в подиху вітерцю під зорями. Ми зникнемо, але Завжди житимемо у фізичному світі, котрий завше був і буде нашим справжнім домом. Тож я закликаю вас піти слідом за дівчинкою та поринути у вічне небо!