Мáліна

Я прибрала усе зі столу, однак залишилося ще багато привести до ладу. Більше не прийдуть листи, телеграми й поштівки з гарними краєвидами. Окрім того, найближчим часом Іван не виїжджатиме з Відня. Однак також пізніше, і набагато пізніше — нічого більше не прийде. Я шукаю особливого місця, якоїсь схованки, ходжу з невеликим пакунком в руках туди й сюди по квартирі. У секретері мала б бути шухляда, яку потім ніколи не вдасться вийняти, якої ніхто не відчинить. Або я могла б підняти стамескою паркетину з підлоги, заховати туди листи, покласти дощинку на місце й опечатати, поки я ще розпоряджаюсь у цьому домі. Маліна читає книжку, мабуть, саме Фразу «Даремно вдавати байдужість при спогляданні таких досліджень, предмет яких не може бути байдужим людській природі.» Час від часу він роздратовано підводить погляд, так, ніби не знає, що я ходжу туди й сюди по квартирі з невеликим пакунком листів і шукаю для нього сховку.

Я вклякаю, внизу, на підлозі, однак це не напрямок ані Мекки ані Єрусалиму, куди я схиляюсь в поклоні. Не схиляюся більше ні перед чим, мені лиш потрібно витягнути із секретера нижню шухляду, яка застрягла, а відчинити її дуже тяжко. Щоб Маліна не помітив, яке я місце обрала, не маю зробити жодного шуму, однак шпагат раптом розв’язується, листи перемішуються, я незграбно зв’язую їх знову докупи, просовую у шпарину шухляди, однак відразу ж витягую знову, з переляку, що вони можуть назавжди зникнути. Я забула щось написати на упаковці, на випадок, якщо б хтось все-таки віднайшов зненацька оці листи, хтось чужий, коли закінчиться аукціон, на якому виставлять мій секретер. Ці кілька слів мають бути дуже значущими. Тому ще всього кілька слів: Це єдині листи… ці листи — єдині листи… листи, які я отримала… Мої єдині листи![396]