Нарис загальної історії
- Автор: Жан Башлер
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ніка-Центр
- ISBN: 966-521-338-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Нарис загальної історії». Краткое содержание книги:
Розрахована на вчених — істориків, соціологів, політологів, а також на студентів зазначених спеціальностей.
Сеньйорія сполучається з васалітетом через ленне володіння. На початку і за своєю концепцією лен — це заробітна плата в натуральній формі, яку видають напряму за столом у сеньйора чи опосередковано в формі доходів від землі. Із запровадженням спадковості на лен і його ототожненням із землею він стає частиною володіння васала. Достатньо, щоб це володіння перетворилося на сеньйорію, аби лен і сеньйорія означали одне й те саме, а отже, одне й те саме означають сеньйорія та васалітет.
Королівство — менш помітний елемент феодалізму. Князі, королі й навіть імператор не зникли разом із імперією Каролінгів. Ці законні володарі влади в границях політій не вимерли. Проте, з одного боку, політії стали рухливими під дією воєн, битв, через виявлення васалами своїх вірних почуттів, унаслідок поділу володінь між спадкоємцями на уділи, хоча в загальному плані вся картина залишається стабільнішою, ніж здавалося б. З іншого боку, реальна влада володарів прямо пропорційна кількості та якості васалів, яких вони можуть мобілізувати, і ленів-сеньйорій, який вони можуть подарувати. Реальна сила престижного титулу може бути дуже слабкою: так, перші королі з династії Капетингів не простягали своєї влади далі «краю», яким є Франція на північ від Парижа. Але королі й князі посідають особливе місце. їх не можна викинути з гри, попри їхнє безсилля та всі мінливості війни, бо вони — священні особи, династичні спадкоємці законної влади, яка сягає ще римського імператора.
Загалом феодалізм демонструє картину надзвичайного розсіяння політичної влади, яка може спускатися аж до рівня місцевої округи, підпорядкованої сеньйору, але це розпорошення не погрузає в повну анархію, оскільки суспільство структуроване сеньйоріями та васальними мережами у межах можливих королівств. Феодалізм — це певна будова, принцип зв’язності та єдності людського суспільства. Його витоки можна простежити без надто великих зусиль.
Феодальні королівства варто розглядати в двох аспектах. Ідея королівства та імперії завжди була присутня в умах політичних та ідеологічних чинників — майже виключно освічених людей у тому, що стосується ідеології, — і завжди свідомо прив’язувалася до Риму. Важливий момент, який можна аналізувати тільки на основі достеменних документальних даних, торкається матеріального розмежування політій. Це — повільний, складний і мало досліджений процес. Його вивчення слід було б вести, виходячи з гіпотези, що політична карта в тому вигляді, в якому вона постає наприкінці феодальної доби, після Столітньої війни, визначена географічними вказівками, накопиченим спадком, різноманітними стратегіями, війнами, непередбаченими випадками тощо. Внесок феодальної доби спирається на давні та подекуди дуже давні дані. її власним вкладом може бути просіювання та добір кадрів, якнайкраще підходять одиницям, що їх затримало решето. Розвал центральної влади та підйом квазіполітійних одиниць, якими є сеньйорії, мали завершитися позначенням тих цеглин європейського дому, якими стали «краї», ті маленькі області, згруповані в радіусі близько двадцяти п’яти кілометрів. Ці цеглини-краї можна вкладати за різними схемами, причому такі схеми не довільні, а враховують усю історичну спадщину. Виходячи з цього, можна висунути гіпотезу, доки не буде документальних підтверджень, що феодалізм, стираючи або накреслюючи пунктиром усі наявні будівельні креслення, зобов’язав до загального перегляду всіх отриманих варіантів, організував між ними загальну й відкриту конкуренцію та привів до обрання найменш довільного варіанта, того, який би найкраще відповідав географічним ознакам і найвирішальнішій історичній спадщині.