Золотий дім
- Автор: Рушди Ахмед Салман
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-699-2
- Переводчик: Андрій Савенець
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Золотий дім». Краткое содержание книги:
Нерон стояв на горішньому сходовому майданчику з пані Патяк і пані Метуші обабіч нього, і його погляд палав вогнем.
— Діти королів народжуються, щоб убивати своїх батьків, — виголосив він. — Поза тим, цей одяг належить моїй дружині.
Поруч із Нероном виринула Василіса.
— Так ось хто цей злодій, якого я шукала, — мовила вона.
Д не піднесла погляду й нічого не відповіла. Вона граційно пройшла до дверей тераси й вийшла в Сади. Але ж і затріпотіли після цього фіранки на вікнах! Здавалося, кожна жива душа, що жила в Садах, хотіла на це подивитися. Д зовсім не звертала на це уваги — вона підійшла до лавки, де колись, кілька років тому, сидів її брат Петя й смішив дітей своїми оповідками. Там вона сіла з украденою сумочкою на колінах, — Ріїною сумочкою! — склала на ній руки й заплющила очі. Де-не-де в Садах гралися діти, і їхні смішки та верески були звуковим супроводом її мовчання. Вона нікуди не поспішала. Вона чекала.
Віто Тальябуе, рогатий і покинутий чоловік, вийшов, щоб висловити їй свою солідарність, виразити захоплення її відвагою й похвалити її почуття смаку, а потім уже не знав, що ще сказати. Вона граційно схилила голову, приймаючи вислови захоплення й похвалу і даючи зрозуміти, що вона його не затримує. Барон Селінунте позадкував, ніби в присутності коронованої особи, немовби повернутися до неї спиною було б порушенням протоколу, і коли впав, перечепившись об залишений якимось малюком різнокольоровий пластиковий триколісний велосипед, це додало стриманій сцені акценту веселої буфонади. Губи Д сіпнулися в слабкій, але виразній посмішці, після чого, спокійна й розмірена, вона повернулася до своєї медитації.
У фільмі я перебив би її непорушність сценою стрімкого руху: Рія повертається додому, бачить, що її шафа для одягу відкрита, всередині рейвах, сумочки з револьвером немає, а на туалетному столику записка — складений удвоє аркуш паперу; тоді Рія вилітає на вулицю, намагається спіймати таксівку, жодної немає, потім з’являється якась одна, що не спиняється, й нарешті вона спиняє авто.
Коли діти розійшлися по домах поїсти, відпочити, чи що там діти робили в той час перед усілякими екранами, Д Ґолден у Садах відкрила очі, звелася на ноги й пішла.
А в цей час Рія в таксівці підганяє водія, а він огризається: пані, заспокойтеся, я тут водій, а ви пасажирка, не заважайте мені керувати. Вона важко осідає на сидіння й заплющує очі (перебивка: повторення кадру, в якому Д в Садах розплющує очі), а на звуковій доріжці лунає голос Д, що читає передсмертну записку.
Д ҐОЛДЕН (голос за кадром)
Я роблю це не через складнощі свого життя. Це все через те, що зі світом щось не так, і я цього не можу витримати. Я не можу зрозуміти, в чому справа, але світ людських істот не функціонує, як належить. Людська байдужість одне до одного. Людська черствість. Це розчаровує. Я людина, повна пристрастей, але не знаю вже, як до кого-небудь звернутися. Я не знаю, як мені достукатись до тебе, Ріє, хоч ти найдобріша з усіх, кого я знаю. У Старому Заповіті Бог зруйнував місто Содом, але я не Бог і не можу зруйнувати Содому. Я можу лише забратися з його околиць. Якщо Адам і Єва прийшли на світ в Едемському саду, тоді доречно буде, якщо я, водночас Адам і Єва, піду з цього світу також у Саду.
Я думаю про Моріса Роне у «Блукаючому вогнику» Луї Маля (1963), що так само, розчарований людством, блукав із пістолетом своїм містом, Парижем, наближаючись до самогубства.
Вона пройшла Сади по всій довжині — повільно, урочисто, з одного кінця в інший, а потім, у протилежному кінці від Неронового будинку, біля мого колишнього родинного дому, розвернулася з величчю королеви. Тоді пішла в протилежний бік, подолала пів шляху, спинилася й відкрила сумочку.
А оскільки це фільм, необхідно, щоб у цю мить Рія вискочила з криком через двері тераси дому Ґолденів.
РІЯ
Ні!
Тепер у кожному вікні вигулькнули обличчя. Мешканці Садів, забувши про обережність, стояли за шибами, паралізовані наближенням трагедії. Після крику Рії З ніхто не промовив жодного слова, а в Рії теж забракло слів. Д Ґолден у ту мить мала в собі щось від гладіатора, вона виглядала, немов воїн, що чекає на вердикт імператорського великого пальця. Але вона тепер сама була своїм імператором і вже винесла собі вердикт. Неспішно, демонстративно повільно, оповита в самотність свого рішення, у спокої своєї остаточної ясності вона вийняла з інкрустованої коштовним камінням сумочки кольт із перламутровим руків’ям, приклала кінець дула до правої скроні й вистрелила.