Золотий дім

— Прийдеш попросити про лампочку в коридорі — я подумаю. А коли приходиш до мене, як стрибучий вампір цзянші з криками на язику — зразу кажу тобі: забирайся геть із мого дому. Тепер вибирай.

Засапана Рія заціпеніла й мовчки стояла в коридорі, поки пані Ран клацнула пальцями в неї перед носом, розвернулася й направилася в крамницю «Ран Ран Трейдинг» розлючено споглядати підвішених качок. А Рія, спітніла, задихана, навіть тоді не збагнула, що божеволіє від страху, зате Д Ґолден, спостерігаючи за нею з горішнього сходового майданчика, дуже добре це зрозумі[в], і [його] це так само вибило з колії.

Три тижні Ріїного божевілля, що підсилювали [його] внутрішнє сум’яття. [Його] самотні дні у квартирі, [його] ночі, наповнені її страхом, що викликав клаустрофобію. [Його] власний страх, страх само[го] себе, підсилений її страхом батькової тіні. І нарешті ці тіні виявилися занадто сильними, вони заволоділи [його] розумом і духом. І нікого з нас не було поруч, щоб це помітити, щоб допомогти.

Я таки сходив побачитися з [ним] останнього разу, хоч не знав тоді, що цей раз останній. Поки Рія була на роботі, намагаючись не втратити її попри майже істеричний жах з приводу уявної близькості Захаріассена в бігах, я забрав [його] на прогулянку по Чайна-тауну. На лавці на Кімлау-сквер, у місці злиття восьми вулиць, під гордим, лагідним поглядом статуї героя війни лейтенанта Бенджаміна Ральфа Кімлау з 380-ї бомбардувальної групи 5-ї повітряної армії, що загинув у повітряному бою проти японців 1944 року, Д Ґолден визна[в] свою неспроможність примирити в собі непримиримі сторони. Того дня [він] ма[в] на собі картату сорочку, штани-карго й окуляри-авіатори, на губах — ледь помітний слід помади, а на голові з довгим, тепер уже нижче плечей, волоссям — рожеву бейсбольну кепку.