Лабіринт

— Ні, — пробурмотів він, — я не можу...

Гільєм спробував уявити обличчя Алаїс, пригадати її пильний погляд, спрямований на нього, її довірливу посмішку. На відміну від більшості чоловіків його походження і становища, він вірив у їхні весільні обітниці. Гільєм не хотів зраджувати дружину. У перші дні їхнього подружнього життя, дивлячись на Алаїс, яка спала в тиші їхньої кімнати, Гільєм розумів, що він був — міг бути — кращим чоловіком, тому що юна дружина кохала його.

Гільєм спробував вирватись. Одначе тепер він чув тільки голос Оріани, а заразом підозрілі чутки про те, як Алаїс пошила його в дурні, поїхавши за ним до Без’єра. Гомін у його голові ставав дедалі сильнішим, віддаляючи тихий голос Алаїс. Її образ ставав усе менш видимим, блідим. Потім Алаїс зникла зовсім, лишивши його самого боротися зі спокусою.

— Я обожнюю тебе, — промовила Оріана, просовуючи руку Ґільємові між ніг.

Попри свою відмову, Гільєм заплющив очі, не маючи сил відсторонитися від її тихого шепоту. Він був схожий на шелест листя на дереві.

— Відколи ти повернувся з Без’єра, я майже не бачила тебе.

Ґільєм хотів щось відповісти, але йому пересохло в горлі.

— Кажуть, віконт Тренкавель любить тебе найдужче серед своїх рицарів, — промовила Оріана.

Він більше не міг розрізняти слова, кров пульсувала надто швидко в голові, стираючи всі інші звуки та чуття.

Ґільєм поклав Оріану на траву.

— Розкажи мені, що сталося між віконтом Тренкавелем і його дядьком, — прошепотіла йому на вухо Оріана, — розкажи, що трапилося у Без’єрі. — Ґільєм скрикнув, коли вона обвила його ногами та притислася до нього ще дужче. — Розкажи мені, як доля відвернулась від вас.

— Це не та розповідь, якою я можу поділитися, — ледве видихнув Ґільєм, усвідомлюючи тільки рух її тіла під своїм.

Оріана вкусила його за губу.

— Ти можеш поділитися нею зі мною.

Ґільєм викрикнув її ім’я, не дбаючи більше про те, що хтось їх може побачити чи почути. Він навіть не помітив задоволеного погляду її зелених очей, а також не відчував крові — своєї крові — на її губах.