Лабіринт

Він ніколи не думав, що це зайде так далеко. Якось зимової ночі його оголене тіло було закутане тільки в хутра, його кров підігрівало гаряче вино з прянощами та збудження мисливця, що вирувало в грудях. Якесь божевілля охопило його. Він був зачарований.

Зранку він прокинувся з жалем й пообіцяв собі, що цього більше ніколи не трапиться. Перші кілька місяців після весілля він тримав слово. Згодом була ще одна схожа ніч, потім іще й ще. Вона оволоділа ним, підкорила всі його почуття.

З огляду на те, що сталося, Гільєм зараз був у ще більшому розпачі, воліючи не допустити пліток або скандалу. Йому слід бути обережним. Це важливо для завершення їхнього роману тихо й мирно. Він прийде до Оріани тільки для того, щоб сказати, що їм не варто більше зустрічатися.

Гільєм підвівся і попрямував до саду, але сміливість зрадила його. Він застиг біля воріт, тримаючи руку на застібці й не бажаючи йти далі. Потім Гільєм побачив її: вона стояла під вербою, у тьмяному світлі виднілися тільки обриси тіла. Його серце глухо загупало. Вона була схожа на темного ангела, її волосся світилося, ніби чорний бурштин у сутінках, розсипаючи по спині незаплетені кучері-коси.

Гільєм глибоко зітхнув. Йому краще повернутися назад. Але тієї ж миті Оріана, неначе відчувши його нерішучість, обернулася, і Гільєм піддався владі її погляду, який просто-таки притягував його до себе. Гільєм звелів своєму конюхові спостерігати за воротами, потім ступив на м’який килим трави і пішов до Оріани.

— Я вже боялася, що ти не прийдеш, — промовила Оріана, коли Гільєм підійшов до неї.

— Я не можу залишитися.

Він відчув, як теплі кінчики її пальців пройшлися по його долонях, а потім злегка торкнулися зап’ястків.

— Тоді перепрошую, що потурбувала тебе, — пробурмотіла вона, притискаючись до Гільєма.

— Хтось може побачити нас, — прошипів юнак, намагаючись відсторонитися від неї.

Оріана схилила голову, і Ґільєм відчув тонкий аромат її парфумів. Він спробував не зважати на зародки жадання, яке починало розростатися в ньому.

— Чому ти так грубо розмовляєш зі мною? — безневинно спитала Оріана. — Немає нікого, хто б міг нас тут помітити. Я залишила споглядача на воротах. Окрім того, всі заклопотані такою мірою, що ніхто навіть не зверне на нас жодної уваги.

— Вони не настільки вже й поглинуті своїми справами, щоб не помітити, — промовив він. — Усі щось видивляються й підслуховують, сподіваючись потім зискувати з цього.

— Такі неприємні думки, — відповіла Оріана, погладжуючи його волосся, — забудь про всіх решту. Тепер думай тільки про мене. — Оріана була до нього настільки близько, що Гільєм навіть чув, як крізь тонку тканину б’ється її серце. — Чому ви такі холодні, Messire? Невже я сказала щось, що скривдило тебе?