Карнавал у Марокко
- Автор: Пашек Мирко
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Дмитро Андрухів
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Карнавал у Марокко». Краткое содержание книги:
В погоні за наживою сюди припливав усякий набрід колонізаторського світу — темні ділки, шахраї, авантюристи, з яких брали приклад і місцеві любителі легкого заробітку.
Саме з такими людьми доля зводить героя. Автор не показує інших людей Марокко, які боролися за те, щоб чесно і вільно жити в своїй країні. Ота попадає немов у величезний карнавал, учасники якого прикриваються різними масками. Йому нелегко розібратися в цьому маскараді, а ще важче — звикнути до нього і примиритися з ним.
Неначе мильні бульбашки, лопаються райдужні надії, лишається тільки похмурий світ, у якому єдиним ясним променем стає щира дружба і незрадливе кохання доброї арабської дівчини. Нерівна боротьба героя за право на чесне життя закінчується трагічно.
— Ні. Та коли йтиметься про гашиш, то матиму, бо я зобов'язаний дбати і про здоров'я арабів. А крім того… — Мерсьє замовк.
— Що, крім того?
— Крім того, у мене більше вільного часу, ніж у поліції, — докінчив Мерсьє. — А може, просто чистіше сумління. До побачення.
— До побачення.
Ота надів капелюх. Потім пішов до крамниці, де купив вино, й попросив відкоркувати пляшку. В машині нахильці напився з пляшки, заткав її, поставив на сидіння й виїхав на шосе. Праворуч лежав Високий Атлас, хвилясті засніжені гори. Шосе з обох боків облямовували фінікові пальми. Перед фабрикою Ота зупинив машину так різко, що аж гальма заскрипіли, й, знову ковтнувши, з пляшкою в руці пішов до будинку. Мустафи у дворі вже не було. Мабуть, кудись поїхав з вантажем гашишу. Сердешний «таліб»… Ота замкнувся, в своїй кімнатці. Випив іще. Вермут мав гіркувато-солодкий присмак, як гашиш: Оті був знайомий цей присмак, бо якось іще на самому початку, обслуговуючи машини, він поклав у рот шматочок цієї маси.
«Отже, це воно і є, те свинство. Гашиш. Сі Омар сунув мені тисячу франків, щоб я мовчав, щоб я, можливо, навіть узяв свої манатки й забрався під три чорти, аби тільки нікому про це ані мур-мур. Ну звичайно, я заберуся й піду, я не хочу, щоб мене арештували. Це таки гашиш! Яка тварюка цей Сі Омар! «Ми дамо їм здоров'я, гігієну!» Ха-ха! Ну й комедія… Ні, це не комедія. Що він зробив з Ісметом? Це жах, а не комедія. Ісмет, мабуть, тому тут і живе, що вміє робити цю гидоту. Власне, умів, бо тепер уже на це не здатен… Тому тут був і грек Васіліс Патрідіс, який залишив мені паспорт. Він теж умів це робити, але тепер не вміє… І тому тут ця машина, і тому Сі Омар так квапив мене пустити її. Стара упаковка всім уже добре відома й через те небезпечна. Отже, ми спробуємо інакше. Навитискаємо круглих таблеток, упакуємо їх стовпчиками, немов цикорій. Можливо, хтось Додасть зверху ще одну обгортку, щоб це справді було схоже на цикорій. Певно, так воно й поширюється, тут є ціла організація. І Кліке, цей негідник, теж належить до неї. Інакше навіщо б він вирощував коноплю і наказував виривати кущики жіночої статі, навіщо сушив би вершки, які хлопці перетирають на потерть між двома полотнищами? Щоб дістати порошок, який він продає сюди. Зрештою, мені це сказав і Сліман. «Це ганжа, кіфі, — сказав він. — Ганжа. Ганжа».
Але я втечу, кину все, як воно є, візьму тисячу франків і закордонний паспорт. Так, утечу!»
Ота встав і пішов подивитись на цю гидоту, на цей гашиш, що його називають іще ганжею. Гашиш підлий отруйник. Кружальце за кружальцем… «Гарний гашиш! За день ми наробимо його стільки, що вистачить для десятьох дурнів. І тоді, коли я ляжу й питиму з ранку до вечора вермут і навіть пальцем не поворухну, гашиш увесь час вироблятиметься. Ти просто допоміг йому звестися на ноги, Отику. Тепер можеш казати собі скільки завгодно, що вже не хочеш працювати й не будеш, це все одно не допоможе. Кружальця весь час сипатимуться. Хіба що ти розтрощиш цю машину. Хіба втрутишся спритною рукою. Нічого іншого тобі не лишається, бо голова твоя не варта й доброго слова і ніколи не буде варта…
Та навіть якщо ти і втрутишся спритною рукою, щось відкрутиш і накиваєш п'ятами, Сі Омар знайде собі іншого розумника. А якщо й не знайде, тицьне арабам до рук ножі або формочки, і вони вироблятимуть це паскудство у ручний спосіб, як коржики на ялинку. Або заливатимуть масу в мильниці. Чи робитимуть їх у формі паличок, як мило для гоління. У нього більше можливостей, ніж у тебе волосся, Отику, а ця машина була для нього важлива тільки тому, що так діло пішло швидше, й товар можна ділити на маленькі порції, щоб його зміг купити навіть найзлиденніший.
Ні, Отику, втрутишся ти в це чи не втрутишся, все одно нічого вже не зміниш. Тож краще мерщій бери свої манатки й тікай, поки не пізно!»
Вранці Ота рішуче повторив собі: «Бери свої манатки й тікай!»
Але потім пішов подивитися на гашиш, удихав його пахощі і відчув себе ніби загіпнотизованим. Кружальце за кружальцем — тисяча кружалець на одного дурня. Фабрика божевілля — так це можна було назвати.
Увечері він узяв кілька кружалець до себе в кімнатку й спробував їх жувати. Вони швидко перетворилися в кашу, яка мала смак гіркуватої й пахучої карамелі. Потім він витав разом з ліжком десь під небесами, з ним були Віветта і Джоанна. Так, Джоанна теж. Коли він прокинувся, йому було недобре, як тоді, на пароплаві.
Він умився, почистив зуби й пішов до Сі Омара, скрадаючись, як кіт. Не відчував під собою ніг, і йому здавалося, наче ступає по перині, наче замість підошов у нього подушечки, які на Кожному кроці похитуються. Це було приємно і водночас трохи страшно. Немовби він і справді був кіт.