Термінатор

Побоюючись, що на ліфт доведеться довго чекати, Джон дременув сходами, що вели на стоянку, де залишився його мотоцикл. Хлопчика не залишало дивне відчуття цілковитої ірреальності того, що відбувалося. Чому поліціянт намагався його вбити? Хто, дідько забирай, той інший, у куртці? А найголовніше: як це вони обидва примудрилися не віддати кінці?

І ось, коли захеканий Джон уже підбігав до своєї «хонди», він раптом дещо згадав. Щодо людей, яких не так вже й легко вбити. Мама щось розповідала про них… Але ні, це цілковита бридня!

А якщо не бридня?

Джон гарячковито натис на педаль стартера. Отакої! Мотор не заводиться! Це від того, що в нього так тремтять руки. Почуличя швидкі кроки. Хлопчик підвів очі й побачив…

… поліціянта, який з’явився у дверях, що вели на сходову клітку, і кинувся просто до нього.

Джон раптом відчув млявість у всіх членах. Він і далі тремтів, але страх йому вже не дошкуляв. «Якщо не вдасться завести мотоцикл, мені гаплик», — збайдужіло подумав Джон. Він ще раз натиснув на педаль. Машина заревла й ожила. Це виявилося навіть дуже доречним — лягавий був зовсім поруч.

Джон увімкнув передачу й помчав до головного виїзду зі стоянки. Він бачив у дзеркало, що поліціянт біжить слідом, неймовірно швидко перебираючи ногами. Джон ще додав газу й витиснув сорок миль на годину, що було досить ризиковано, тому що доводилося маневрувати у вузькому просторі.

Але лягавий висів у нього на хвості! Джон зробив крутий віраж, об’їхав ряд припаркованих машини і, проскочивши браму, опинився на бруківці в густому потоці транспорту.

Йому довелося прямо-таки втиснутися в сідло, щоб не врізатися у купу металу на шляху — просто на нього їхала велика вантажівка з причепом, що перевозив збірні будиночки. В останню мить шофер спромігся загальмувати, і машину занесло.

Водій вилаявся й натиснув на клаксон.

— Клятий ідіот! — пробубнів він собі під носа, дивлячись, як мотоцикліст, ризикуючи життям, обганяє на повному ходу машини. Торохнути б хлопчиська кілька разів головою об бруківку, відразу б навчився культурно їздити!

Аж тут у дверцята кабіни щось стукнуло. Водій швидко повернувся й побачив поліціянта, що намагався дотягтися до відчиненого вікна. Раптом офіцер розчинив дверцята, намертво вчепився водієві в горло і, піднявши того в повітря, пожбурив, немов пір’їну, на бруківку. Одним словом, водія, а не хлопчиська, торохнули головою об бруківку. Пішоходи заверещали, машини заскреготали гальмами, щоб не наїхати на людину на асфальті. Водій ледве підняв голову і побачив, що поліціянт сів на його місце і помчав уперед. «Напевно, він на завданні, біс би їх забрав!» — подумав шофер, торкнувшись забитої голови.